Нове помешкання Сашкові дуже сподобалося. Під час ева­куації їм з матір’ю доводилось тулитись то в бараці, то в ко­муналці, а то й просто неба десь на сортувальній або полустан­ку. Звичайно, на тлі таких спогадів двокімнатна квартира, де вони втрьох жили перед війною, здавалася верхом добробуту, однак про порівняння з цим будинком не могло бути й мови. По-перше, тут були три кімнати і велика кухня; по-друге, ван­на з дров’яною колонкою і водогін, і, по-третє, під кожним вік­ном у кімнатах стояли радіатори водяного опалення. Нашвидку оглянувши будинок, Сашко вискочив у сад, зазначивши доро­гою, що в коридорі є ляда до погребу, а на горище веде не звич­на драбина, а зручні сходинки з перилами. Сад хлопцеві сподо­бався ще більше. Він був такий густий та занедбаний, що якби Сашкові не було п’ятнадцять років, а менше, він обов’язково встромив би в кучері пір’я, щоб грати в індіанців.

Батько десь збирався і, стоячи біля дверей, про щось роз­мовляв з матір’ю.

—   Ну, ось ти де. Ходімо, я тобі подарунок підготував.

Не чекаючи відповіді, він повернувся і почав підійматися на горище. Хлопець прожогом кинувся вслід за батьком. Він за мить подолав сходи, штовхнув невеличкі дверцята та завмер на місці. Під високою двоскатною покрівлею було зроблено ма­леньку, але напрочуд гарну кімнатку.

—   То це, виходить, і тут теж можна жити. І це мені?

—   Так, Сашку,— кивнув батько.

Кімната була невеликою, але надзвичайно затишною та світлою.

—   Ой, а це ти сам зробив? — Сашко всівся на новенький тапчан біля стіни, вкритий смугастим матрацем.

—   Звичайно, сам. А це купив випадково,— батько підсунув до столу трохи подертий віденський стілець.

Свою кімнату Сашко прибирав довго. Спочатку ретельно вимив підлогу, потім перестлав постіль, розклав по шухлядах столу всілякий дріб’язок, а пізніше знайшлося ще дещо…

(294 сл.)                                             (За М. та М. Дмитрієвими)