Просторе горище, колись переобладнане на кабінет, нагадує лавку лахмітника. Або, якщо хочете, кабінет, господар якого полишив заняття наукою і захопився безладним колекціонуванням. По обидва боки письмового столу височать масивні книжкові шафи: їхні полиці всуціль заставлені старовинними книгами у шкіряних палітурках. Над столом натягнуто шовкову тканину, на який вишито: «Слова одні часом приховують слова інші».
Так, скидається на те, що наш учений-колекціонер ще й філософ.
Бабуся обережно протискується поміж зваленими в купи старовинними речами, серед яких переважають різні африканські дивовижі. Скрізь стримлять списи, що нагадують пагони бамбука. Стіна завішана незліченною кількістю африканських масок. Проте впадає в око їх нестача: цвях у центрі стіни стримить без маски.
Отже, в кімнаті хтось побував! Бабуся зупиняється, прислухається… і чує хропіння! Ще кілька кроків — і вона знаходить Артура, який спить просто на підлозі. Обличчя сховане під африканською маскою, тому хропіння звучить глухо і лунко.
І, звісно, поруч із хлопчиком лежить пес Альфред і в такт хропінню б’є по масці хвостом.
(156 сл.) (Л.Бессон)