Завдання: переказати ту частину тексту в якій розповідається про Софію Київську.
Свою столицю — Київ — князь Ярослав Мудрий прикрасив не гірше від Константинополя. Три кам’яні брами вели до міста. Найкрасивіша з них називалась Золоті ворота, тому що позолочена мідь вкривала їх стулки. Дехто натякав князю на його марнотратство: навіщо та позолота? І навіщо церкву поставлено на пагорбі?
Але князь Ярослав знав, що робив. Ворота — лице міста. Нехай усі — і чужоземці, і мандрівники, і друзі, та й вороги також — одразу бачать, який багатий, красивий та могутній Київ.
Князь звів у місті нові храми: Георгіївський, бо християнське ім’я Ярослава було Георгій, та Іринівський, бо дружину Ярослава, шведську принцесу Інгігерду, охрестили Іриною. А головну церкву землі Руської, серце митрополії, він присвятив мудрості — Софії, «мудрості християнського вчення». Храм утверджував перемогу християнства над язичництвом на Русі.
Саме цей собор став головним композиційним центром «го-рода Ярослава». Як передає літопис, коли величезне військо печенігів обступило Київ, Ярослав вийшов з дружиною їм назустріч і дав бій на тому самому місці, де пізніше збудували собор.
Софійський собор був і резиденцією митрополита Руського і головним храмом давньоруської держави. У ньому відбувалися урочисті церемонії «посадження» князів на київський престол, прийоми іноземних послів, посвячення єпископів, біля собору збиралося київське віче. Тут велося літописання, розміщувалася створена Ярославом Мудрим перша бібліотека на Русі, в якій зберігалися, перекладалися і переписувалися сотні книжок. Собор був також князівською усипальницею. У ньому похований Ярослав Мудрий, його син Всеволод, онук Ростислав.
Софія дає нам уявлення про велич і красу архітектури Київської Русі. В усій Європі жодна споруда XI ст. не могла зрівнятися з київським собором. Його довжина (без виступів) дорівнює 37 м, а ширина — 55 м. У давнину храм мав п’ять нефів (повздовжніх коридорів), які на східному фасаді завершувалися п’ятьма вівтарними напівкруглими виступами (апсидами), був оточений внутрішньою (двоповерховою) і зовнішньою (одноповерховою) галереями. Із західного боку височіли дві башти зі сходами, що вели на другий поверх. Вінчали собор тринадцять куполів, які поступово збільшувалися від малих по краях до найбільшого центрального. Куполи й дах були вкриті листовим свинцем.
Архітектурі органічно відповідає розпис будівлі, який не тільки підпорядкований релігійному канону, а й мав на меті звеличити державу. Мозаїки і фрески суцільним килимом огортають стіни, склепіння і стовпи собору, їхній площинний характер підсилює враження монументальності споруди. Важко переоцінити художню вартість софійських фресок і мозаїк. Мозаїки Софії Київської спершу займали велику площу — 640 м2, з яких збереглось тільки 260. Вони, безумовно, є пам’ятками
мистецтва світового значення, що дійшли до нас у своїй первісній красі.
Фрески Софії збереглися менше, ніж мозаїки. Багаторазові реставрації завдали багатьом картинам непоправної шкоди.
Майстерність виконання вражаюча. Сюжет, архітектурні форми та їх кольорова гама підкреслюють красу та витонченість біблейських сюжетів, які складають єдиний ансамбль.
Уся архітектура храму, його внутрішнє мальовниче вбрання навіює думку про єдність влади земної та небесної, її велич та непорушність.
Софійський собор був своєрідною школою, де виросли вітчизняні архітектори, майстри-будівничі, художники, різьбярі тощо.
Нині Софія Київська — всесвітньо відомий музей. Це — справжня скарбниця давньоруської культури, невичерпне джерело знань про далеке минуле нашого народу.
(473 сл.) (Із книги «Світ моєї України)