9 клас

МРІЇ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ПРО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ

Якою б не була людина, навряд чи її не цікавить доля рідної країни. В Україні, мабуть, немає людини, яка б жодного разу не замислилась над проблемами нашої держави. Така наша історична доля — входити до скла­ду інших країн, жити без самостійності. Упродовж віків не існувало ук­раїнської держави, і ця проблема не давала спокою багатьом поколінням митців, учених. Доля рідного народу глибоко хвилювала такого видатно­го майстра слова, як Тарас Шевченко. Творчість Т. Шевченка — діамант української літератури, гордість української нації. «Історія мого життя є частиною історії моєї Батьківщини»,— писав поет. Україна для Шев­ченка не тільки «садок вишневий», «лани широкополі, і Дніпро, і кручі». Україна — це доля людей, «і мертвих, і живих, і ненарожденних» Шев-ченкових земляків. Це вся історія народу з найдавніших її початків, че­рез сучасність Шевченкових часів і в невпиннім марші в майбутнє. Поет вірою і правдою служив своєму народові, стояв на сторожі його інтересів:

Возвеличу Малих отих рабів німих, Я на сторожі коло їх Поставлю слово.

Усе своє життя Кобзар мріяв про іншу долю України, зокрема, у сво­єму вірші «Ісаія. Глава 35», поетичному переосмисленні псалмів біблійно­го пророка Ісаії, він малює нам, читачам, картину майбутнього, можливо, майбутнього нашої України:

Оживуть степи, озера,

І не верстовії,

А вольнії, широкії

Скрізь шляхи святії

Простеляться.

Сам Ісаія був одним із так званих пророків — релігійних проповідників, які в своїх промовах торкалися широкого кола не лише культових, а й соці­альних та морально-етичних проблем. Отже, Т. Шевченко, переосмислюючи погляди Ісаії на майбутнє, малює картину світлу і чисту, уявляє країну, в якій не буде поневолення, національного гноблення, знущання над людьми. На мою думку, в образі цієї країни вгадується майбутня Україна.

Дещо чіткішу, наближену до українського життя картину зображує поет у вірші «І виріс я на чужині.»:

Між горами старий Дніпро,

Неначе в молоці дитина,

Красується, любується

На всю Україну.

А понад ним зеленіють

Широкії села,

А у селах у веселих

І люди веселі,

Воно б може так і сталось,

Якби не осталось

Сліду панського в Україні.

Чудові картини рідної природи малює Т. Шевченко у своїх віршах:

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть…

В ідилічному серпанку з’являється в уяві поета коханий рідний край:

Село і сонце одпочине.

Село на нашій Україні.

Мрію в краще майбутнє рідної країни, у звільнення від будь-якої за­лежності втілює він у рядках свого послання «І мертвим, і живим.»:

І забудеться срамотня Давняя година,

І оживе добра слава, Слава України.

І світ ясний, невечірній Тихо засіяє.

Сьогодні, на початку двадцять першого століття, коли Україна вибо­рола очікувану незалежність, стала вільною, ми маємо можливість спостерігати, як втілюються в життя слова і мрії Кобзаря:

…Іменем Христовим Возобновим наш тихий рай.

МОРАЛЬНІ УРОКИ КАТЕРИНИ І ГАННИ СУЧАСНИМ ЧИТАЧАМ (За творчістю Т. Шевченка)

План

I. Актуальність проблеми стосунків між дівчатами та хлопцями в усі часи.

II. Глибоке переживання Шевченка за долю скривджених дівчат.

1. Щирі, довірливі почуття — основа стосунків.

2. Особливості поведінки дівчат — обережність, розважливість, сором’язливість.

3. Відповідальність юнаків, чоловіків за наслідки стосунків.

4. Материнські обов’язки, думки про майбутню долю дитини.

III. Часи нові — проблеми старі.

ЖІНОЧІ ОБРАЗИ В ПОЕЗІЯХ Т. ШЕВЧЕНКА

Жінка… Найзагадковіше Боже створення, що бентежить серця поетів протягом кількох століть… Матір, Берегиня роду, кохана, сестра, дружи­на, донька… Скільки у неї імен! Але кожна з них випромінює життєдайне світло любові, щирості й добра. У кожного митця є добірка творів, при­свячених її величності Жінці.

З перших сторінок «Кобзаря» читач поринає у безмежний дивосвіт шевченкових образів, але найбільше хвилюють долі обездолених дівчат — Причинної, Катерини, Тополі, наймички Ганни, Мар’яни-черниці... Поет милується їхньою красою — як зовньою, так і душевною, щирістю, безпо­середністю. Але світ такий жорстокий! Зло, зрада, підступність, людська байдужість і заздрість ламають, нівечать душі цих жінок, забирають або розум, або життя… То чому ж майже всі ранні твори Кобзаря, присвячені темі жіночої долі, закінчуються трагічно? На мою думку, вчителем Шев­ченка було саме життя. А воно — педагог суворий. І чи бачив хлопчик-кріпак біля себе взірець жіночого щастя? Ні! Бо

… матір добрую мою Ще молодую — у могилу Нужда та праця положила. Жорстоко повелася доля і з сестрами поета:

Сестри! Горе вам,

мої голубки молодії,

Для кого в світі живете?

Ви в наймах виросли чужії,

У наймах, сестри, й умрете! І перше кохання Шевченка, Оксану, що «… утирала мої сльози…», теж чекала страшна роль жінки-кріпачки, що не належить ні своєму чолові­кові, ні дітям, ні, власне, сама собі. Вона — товар і цим все сказано! Так чи могла бути щасливою жінка за страшних умов кріпаччини?

Т. Шевченко — гнівний борець проти соціальної несправедливості, а жі­ночі понівечені долі — яскраві аргументи. Поет стверджує, що лише воля може подарувати жінці щастя. Як приклад — образ Оксани із поеми «Гайдамаки». Вона пройшла через тяжкі випробування — вбивство батька, полон,— але все ж таки отримала омріяне щастя. Оксана вийшла заміж за коханого чоловіка, гайдамаку Ярему, бо ці молоді люди — вільні, вони — господарі своєї долі.

Отож, для поета воля і щастя — поняття тотожні і нерозривні. Підтвердження цьому ми знаходимо у поезії «Ликарі», присвяченій ко­ханій жінці поета, з якою він хотів одружитися:

… І вольную святую душу, І руку вольную, мій друже, Подай мені.

Як бачимо, Т. Шевченко створив яскраві, неповторні жіночі образи. Вони й досі хвилюють читача, примушують замислитися, вчать, перше за все, бути Людиною. Справжня Людина ніколи не примусить страждати, не бажатиме зла іншому. І, звичайно, кожним рядочком своєї поезії Т. Шевченко закликає: «Люди! Бережіть жінок! Даруйте їм любов і щастя! Адже вони цього варті… »