Жінка… Найзагадковіше Боже створення, що бентежить серця поетів протягом кількох століть… Матір, Берегиня роду, кохана, сестра, дружи­на, донька… Скільки у неї імен! Але кожна з них випромінює життєдайне світло любові, щирості й добра. У кожного митця є добірка творів, при­свячених її величності Жінці.

З перших сторінок «Кобзаря» читач поринає у безмежний дивосвіт шевченкових образів, але найбільше хвилюють долі обездолених дівчат — Причинної, Катерини, Тополі, наймички Ганни, Мар’яни-черниці... Поет милується їхньою красою — як зовньою, так і душевною, щирістю, безпо­середністю. Але світ такий жорстокий! Зло, зрада, підступність, людська байдужість і заздрість ламають, нівечать душі цих жінок, забирають або розум, або життя… То чому ж майже всі ранні твори Кобзаря, присвячені темі жіночої долі, закінчуються трагічно? На мою думку, вчителем Шев­ченка було саме життя. А воно — педагог суворий. І чи бачив хлопчик-кріпак біля себе взірець жіночого щастя? Ні! Бо

… матір добрую мою Ще молодую — у могилу Нужда та праця положила. Жорстоко повелася доля і з сестрами поета:

Сестри! Горе вам,

мої голубки молодії,

Для кого в світі живете?

Ви в наймах виросли чужії,

У наймах, сестри, й умрете! І перше кохання Шевченка, Оксану, що «… утирала мої сльози…», теж чекала страшна роль жінки-кріпачки, що не належить ні своєму чолові­кові, ні дітям, ні, власне, сама собі. Вона — товар і цим все сказано! Так чи могла бути щасливою жінка за страшних умов кріпаччини?

Т. Шевченко — гнівний борець проти соціальної несправедливості, а жі­ночі понівечені долі — яскраві аргументи. Поет стверджує, що лише воля може подарувати жінці щастя. Як приклад — образ Оксани із поеми «Гайдамаки». Вона пройшла через тяжкі випробування — вбивство батька, полон,— але все ж таки отримала омріяне щастя. Оксана вийшла заміж за коханого чоловіка, гайдамаку Ярему, бо ці молоді люди — вільні, вони — господарі своєї долі.