7 клас

КОЗАЦЬКІ ХИТРОЩІ

З давніх-давен на лівому боці гирла Дніпра стояла турецька фортеця — Аслам-город, яка була перешкодою козакам під час виходу в Чорне море. Повз неї козацьким чайкам важко було пройти непоміченими — бусурмани відразу починали обстрілю­вати їх із гармат. Та козаки, користуючись темрявою ночі, часто з успіхом минали небезпеку.

Тоді за наказом султана навпроти Аслам-города була побудо­вана ще одна фортеця — Кизикермен. Відтоді запорожцям дово­дилося проходити вже повз дві фортеці. Та козаки умудрялися проходити й між двома фортецями.

Щоб зупинити козаків, турки вирішили протягти залізні лан­цюги від однієї фортеці до іншої. Чайки ніяк не могли обминути «пастку», бо зачіпали ланцюги, які починали брязкати. Зачувши брязкіт, турки розпочинали палити з гармат.

Та скоро козаки знайшли засіб, як дурити бусурманів. Зби­раючись у похід, козаки завчасно робили кілька невеликих пло­тів. Наближаючись до пастки, козаки, діждавшись ночі, пускали вперед кілька порожніх плотів. Ті розгойдували залізні ланцюги.

Турки, зачувши брязкіт, починали шалено стріляти з гармат. А козаки тільки цього й чекали, бо під час стрілянини пошко­джувалися лише порожні плоти та ланцюги.

Дочекавшись, доки замовкнуть гармати, козаки пускали ще кілька плотів, і якщо була тиша, це означало, що перешкоди на їх шляху вже немає. І козаки під покровом ночі непомітно проходили повз фортеці.

У відкритому морі козаки ще здалеку першими помічали великі турецькі галери, які мали високі щогли і вітрила. Маленькі ж запорозькі чайки здалеку помітити було неможливо.

Користуючись цим, запорожці завжди мали змогу підготува­тися до атаки і напасти на турків несподівано. Як правило, козаки наближалися до галер надвечір з боку сонця, відблиск якого надійно захищав чайки від ворожих очей (В. Товстий; 252 сл.).

ЗНАЧЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

28 червня Україна відзначає велике державне свято — День Конституції України.

Напевно, кожен погодиться, що прийняття Основного Закону держави — це така подія, значення якої в житті кожного грома­дянина цієї держави важко переоцінити.

Конституція 1996 року стала важливим етапом в українському державотворенні та законотворчості, у розвитку українського суспільства. Саме Конституція проголосила Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, визнала людину найвищою соціальною цінністю.

Значення Конституції України виявляється, насамперед, у тому, що в ній закріплено право українського народу мати власну дер­жаву, дається відповідь на питання, якою ця держава буде, які шляхи її розвитку.

А ще не забуваймо: у різні періоди існування українського народу були спроби отримати юридичне оформлення держави. Ще в період Київської Русі на віче укладалися договори між князем і народом, князем і його дружиною, що відображено в різних редак­ціях «Руської правди». У новий час особливу роль у формуванні конституційних ідей в Україні відіграла Конституція, створена Пилипом Орликом, ставши в Європі першим подібним документом.

Проте вперше це вдалося належним чином зробити після тривалої, напруженої роботи над Основним Законом держави 28 червня 1996 року. Тож, оцінюючи значення прийняття Кон­ституції України, варто не лише подивитися, що зроблено і чого не вдалося, але й замислитися, чого б не відбулося, якби ця подія не сталася (М. Черненко; 231 слово).

КРИНИЦЯ

Дідусь присів навпочіпки над заглибинкою, де колись криниця була. Біля неї молода вербичка віти розпустила, а сама така зеле­ненька стоїть, свіжа-свіжа. Так і тягне погладити її листячко.

— Гарна була криничка,— мовив дідусь.— Це ж не так давно стали у нас на горі колодязі ставити, а раніше — з діда-прадіда — ось з цієї кринички брали воду. Така була щедра, скільки не бери — повна! А вода смачна — що з усього кутка люди ходили. Навіть узимку не замерзала. А ось тут збоку від неї струмочок збігав у луки, коло нього завжди щось кущилося, зеленіло, цвіло аж до морозів. Ну, онуку, спробуймо!

Потер долоні, хекнув, зняв лопатою шматок дерну, обережно поклав його землею догори. Запручалися, заметляли безокими головами дощові черв’яки, та дідусь на них не зважав, копав далі. Як заглибився на штик лопати, щось стукнуло. Дідусь обе­режно вийняв знахідку.

—    Кухлик! Так це ж той кухлик, що бабуся для людей ста­вила воду пити!

Ігор і собі взяв кухлик.

—    Дідусю! Давайте, ще я покопаю! — попросив хлопчик.

—    Копай! — дав йому лопату Михій Хомич, а сам взяв кухлик і задумався. То усмішка набігала на обличчя, то він хмурився, щось, напевно, пригадуючи…

Несподівано лопата знов об щось ударилася. Тільки не дзвінко, як у дідуся, а глухо, мов об дерево.

—    Дитинець! — сказав дідусь.— Так називається зруб у кри­ниці.— Він забрав у Ігоря лопату й почав вибирати трухляві цям­рини, аж сорочка на спині потемніла від поту.

Михій Хомич зробив канавку, якою вода стікатиме до річки. Земля в нього під ногами стала вологою, з’явилися сирі, обтяг­нуті пліснявою цямрини. Дідусь виліз із ями.

—    Житиме, онучку, джерельце!

Дідусь згори підрівнював лопатою стінки кринички, а тоді викидав опалу землю, розчищаючи дно.

—    Тепер нам треба новий дитинець зробити, щоб джерельце не засипало землею. Тільки не витрачатимемо на це дерево, а спле­тімо лісу.

Наламали з густих верб довгих лозин. Дідусь складаним ножем, який завжди мав при собі, загострив кілки, забив їх у землю і почав плести напівкруглу лісу. Ігор дивився, як дідові міцні жилаві пальці гнуть лозу, як старанно припасовують її одна до одної, так що й щілини не лишається.

—    Може, кору з неї зняти? — хотілося бути чимось ко­рисним.

Ігор дивився, як під лопатою діда потроху, а тоді все швидше збиралася вода. Спочатку каламутна, а згодом посвітлішала, стру­мочком почала збігати на луки. Нарешті дідусь закінчив роботу, обережно витяг із землі кілочки, вставив лісу в криничку. Минуло кілька хвилин, вода знову зробилась чистою-пречистою. Дно про­свічувалося, як крізь скло. Вода весело бігла струмочком у луки (А. Давидов; 396 сл.).