Увечері, коли денні клопоти закінчувалися і люди сходи­лися до бараків, приходили знайомі і починалася балачка. Го­ворили про тутешні заробітки, куди й кого посилають на пра­цю, де вигідніше, хто записався на тростину, а хто призначений на працю до війська, до Сіднея. В цей час до бараку з криком увірвалися діти.

— Ідіть подивіться! Якийсь звір висить на дереві! — Всі вибігли дивитися на того звіра. Справді, коло вмивальні, не­високо на дереві, сидів якийсь сірий звірок, з доброго кота зав­більшки, з чорним пухнастим хвостом, з мордою, як у лисиці, з короткими ногами, як у щура. Хтось із давніших мешканців сказав, що це посум. Він нищить гадюк, а ночує в дуплах дерев. І хто його заб’є — дістане тридцять фунтів кари. Хтось виніс білого хліба і подав посумові. Той узяв, поліз вище на дерево, а цікаві й далі стояли й дивувалися.

(135 сл.)    (Д. Чуб)