Дивний, вражаючий і по-своєму романтичний життєвий шлях Івана Кавалерідзе; його доля нагадує гілку грузинсько­го дерева, яку прищепили і яка розквітла на українській зем­лі. Іван Петрович, батько якого був грузином, чудово знав українську мову, вся його творчість пов’язана з нашим краєм. Широта творчих зацікавлень Івана Кавалерідзе вражає: він мав вагомі доробки в скульптурі й значні здобутки в кіно й драматургії, і в кожній професії митцеві вдалося сягнути ви­сот. Йому було присуджено почесне звання народний артист України, але слово «артист» стосовно Івана Кавалерідзе мож­на тлумачити в його давньому значенні – це людина, яка до­сягла високої майстерності в мистецтві в цілому. В образо­творчому мистецтві, в драматургії він був таким же істинно народним артистом, як і в режисурі кіно, за яку, власне, й одержав почесне звання. Кінофільми «Злива», «Запорожець за Дунаєм», «Григорій Сковорода», пам’ятники Т. Шевченкові в Ромнах, Сумах і Полтаві – яке цікаве поєднання в одній особі доробку трьох не в усьому споріднених, а часом і досить віддалених одне від одного видів мистецтва!

То що ж визначає його художню суть? Яка його творча лю­бов? Митця завжди цікавили постаті відомих особистостей; його образи є значними і складними. Серед них належне міс­це відведено княгині Ользі, Тарасові Шевченку, Федору Шаляпіну, Льву Толстому. Особливо полюбився Іванові Кавалерідзе філософ і мандрівник Григорій Сковорода, який був близький художникові своїми ідеями, поглядами на призна­чення людини; йому митець присвятив понад півстоліття творчих шукань.

Плекаючи в душі образ видатного філософа, Кавалерідзе не міг знати, коли і в якому виді мистецтва створить його. Приєм­ним і несподіваним сюрпризом стало для нього замовлення пам’ятника Григорію Сковороді в містечку Лохвиці, що на Пол­тавщині, на честь двохсотріччя з дня народження філософа.

Умови були важкі, несприятливі: грошей на пам’ятник бракувало, не було граніту, бронзи, а терміни виконання ро­боти були вкрай стислі. Такого напруженого періоду, як осінь 1922 року, у житті йому ще не доводилося переживати. Скульптор працював без перепочинку, з майстерні виходив, аби трохи поспати й поїсти, лише зрідка відволікався корот­кими прогулянками.

За чотири місяці напруженої роботи було створено образ мандрівного поета, який і сьогодні вражає глядача своїм но­ваторством, сміливим трактуванням зовнішності й характеру.

Починаючи з лохвицького пам’ятника, тема Сковороди стає для Кавалерідзе справою життя; він створив кілька по­грудних портретів та барельєфів філософа, меморіальну до­шку для будинку Києво-Могилянської академії, поставив кі­нофільм про поета. Вінцем цього напрямку в творчості став пам’ятник Григорію Сковороді, який було споруджено 1977 року в Києві на Контрактовій площі. Автор київського пам’ятника розвиває ідею: Сковорода-мандрівник, сіяч прав­ди. Вражає сила життєвої правди, простота постаті філософа. Ясний погляд Григорія Сковороди спрямовано на Києво-Могилянську академію, у ньому – звичайна людська замрія­ність і пророче бачення щасливого майбутнього свого народу.

Сковорода любив світ, людей. Наслідуючи свого героя, Іван Кавалерідзе до кінця життя залишався вірним його образові; думки філософа ще в молодості стали для визначного митця життєдайним зерном, і це зерно дало щедрий ужинок.

(453 слова)
За Д. Степовиком