Поема І. Франка «Мойсей» належить до найкращих творів поета. Одна з найголовніших тем поеми — взаємовідносини ватажка і народних мас.

Уже сорок років пророк Мойсей веде свій народ до незримої цілі — до обітованого краю. Люди, захоплені ідеєю, повірили Мойсею і пішли за ним. Але пройшло надто багато часу, і народ зневірився. Усі перестали чекати дива і зайнялись звичайними, буденними справами.

Один лише Мойсей, «дідусь слабосилий», палає незгасимим вогнем. Наприкінці життя він нічого не придбав для себе, бо завжди опікувався тільки людьми. Народ же його не зрозумів, не піднявся до усвідомлення вищих цілей, які не можна осягнути одним поглядом. До того ж з’явили­ся лжепророки — Датан і Авірон, котрі звинуватили Мойсея в глупоті, в небажанні прислухатись до народу, навіть у намірі знищити все єврейсь­ке плем’я.

Мойсей змушений покинути єврейський табір і піти під ніч у пусте­лю. Там пророк щиро молиться за щастя людей: стоїть цілий день навко­лішки на горі, і величезна тінь його падає на весь табір, розташований внизу, в долині.

У душі пророка зринають перші сумніви: чи правильно він вів народ? Чи Божі це, чи, може, його власні бажання, що виникли в розпаленій уяві? Сумніви поглиблюються. У творі вони зображені в символічному образі де­мона відчаю Азазеля. Демон будь-що намагається відвернути пророка від його мети, розказуючи міф про Оріона. Чи можна наказати річці, якщо не в силі повелівати навіть піною з води цієї ріки? — підсумовує Азазель. І коли він показує Мойсеєві картину жахливого майбутнього його племені, пророк у розпачі скрикнув: «Одурив нас Єгова!»

За те, що Мойсей хоч на мить зневірився в Божому промислі, він му­сить померти. Сам бог карає Мойсея, але врешті-решт переміг не Азазель. З’явився новий єврейський проводир Єгошуа, який привів свій на­род до бажаної мети.

Мойсей вірив, поки з ним був народ. Саме народ наснажував енер­гією свого пророка. Якщо народ висуває пророків, він же їх і знищує,— ось у чому полягає трагедія народів.

Мойсей у творі не гине, цієї сцени немає в поемі, але він уже не той полум’яний пророк, яким був раніше, а знесилений, розчарований ста­рець. Проте ідеали, яким він присвятив життя, здійснилися.

Пройде небагато часу після створення Франкової поеми — український народ спробує визволитися з-під національного і політичного поневолен­ня. Правда, ця спроба тоді не вдасться. Наступна хвиля підйому національ­ної свідомості припадає вже на наш час — 90-ті роки ХХ століття.