Творче завдання: висловити власні думки про те, як сучасне українське суспільство ставиться до рідної мови.
Серед багатьох визначень мови проступає спільна ідея: нерозривна єдність людини і мови.
Схилилась над колискою мати, і перші звуки колискової пісні, музика рідної мови переливаються в її кровинку. Психологи досліджують, від якого моменту починається спілкування людини з навколишнім світом, коли дитина починає сприймати, розрізняти звуки людської мови. Одне не викликає сумніву: пестливі, ніжні руки матері, її лагідний голос — то вже і є спілкування, що дає імпульс повному розкриттю всіх можливостей людини, закладених у її генетичному коді. Через це спілкування створюється неповторний емоційний світ єднання поколінь, світ, у якому живе рідне слово. Дитина ще не скоро вимовить його, але в дитячу пам’ять уже влилися звуки рідної мови.
Мислителі, письменники в усі часи намагалися розкрити таємниці людської мови, її роль не тільки як засобу спілкування, а і як знаряддя формування і вираження думки, як основу духовності народу, як міцну й надійну опору самоусвідомлення особистості.
Завжди йдуть у парі мова й думка. Не випадково О.О. Потебня наголошував, що «мова не є вираженням головної думки, а створення її, вона не відображення світогляду, який вже склався, а діяльність, що його складає». Навчаючи дитину мови, вчимо її мислити, почувати, сприймати світ у всій різноманітності звуків, барв. Видатні педагоги усвідомлювали значення рідної мови для виховання дитини. Саме мова зовні непомітно здатна розкрити, збудити талант мислення і талант діяння — праці. В. О. Сухомлинський зазначав, що школа стає справжнім осередком культури лише тоді, коли в ній панують чотири культи: культ Батьківщини, культ людини, культ книжки і культ рідного слова.
Освіта, наука, мистецтво, театр, побутова культура пов’язані з мовним вихованням. Усі сфери життя суспільного охоплює мова. Поняття матеріальної і духовної культури формуються в національній мові, причому людина виступає не тільки суб’єктом, що створює ці поняття, а й об’єктом, на якому позначається дія мовного мислення, в широкому розумінні — мовної культури. Досліджуючи співвідношення мови і культури, вчені детально зупиняються на функціях, які виконує мова в суспільстві. Обмеження сфер, де використовується національна мова, приводить до знекровлення культури. Мову називають інтегратором культури, її живий складний організм реагує не лише на стан мовної освіти в суспільстві, а й на функціонування таких, здавалося б, формальних чинників, як інформативна реклама, вивіски, оголошення. В них на перший план виступає умовність знаків, їхня застандартизованість, стереотипність. Так само офіційно-діловий, канцелярський стиль послуговується невеликою кількістю синтаксичних штампів, характерним лексичним запасом. А проте цей цілком умовний і не визначальний з погляду структурного багатства стиль виявляється дуже вагомим у сфері суспільного життя мови. Від нього залежить соціальна престижність національної мови, її вихід на інші функції, де домінує творче, індивідуальне першоджерело, здатне підносити культурний рівень членів суспільства.
Справді, велика таїна схована в природі рідного слова, яке здатне викликати відчуття причетності до національної історії, культури, з яким пов’язане найтісніше і почуття патріотизму — любові до своєї Батьківщини.
(440 сл.) (За В. Русанівським)