Завдання: у переказ тексту включити суть понять «звичай» та «обряд» і опис свят зимового циклу.
Усе життя народу зумовлене народною духовною культурою і є її виявом.
Однією з найдавніших форм духовної культури народу є звичаї та обряди. Саме в них відбивається вся історія народу, і вони мають національний, чи етнічний, характер. Геро-дот стверджував: якби усім народам у світі надали можливість вибирати найкращі з усіх звичаїв та обрядів, то кожен народ вибрав би свої власні.
Звичаї — це повсякденні усталені правила поведінки, що склалися історично, на основі людських стосунків, у результаті багаторазового здійснення одних і тих же дій та усвідомлення їх суспільної значущості.
Обряди — це символічні дійства, приурочені до відзначення найбільш важливих подій у житті людських гуртів, родин, окремих осіб. Наприклад, посівання на Новий рік, колядування тощо. В обрядовості українців розрізняють два її види — родинну, чи сімейну, і календарно-побутову. Перший вид обрядів тісно пов’язаний з громадським осмисленням важливості події в житті окремої родини чи людини. Сімейні обряди супроводжують громадське відзначення днів народження, повноліття, весілля та похорону. Другого виду обрядів дотримувалися під час урочистого святкування початку чи закінчення певних сезонів, природних циклів — зими, весни, літа, осені. У давнину обидва види обрядовості становили єдину обрядову систему. Так, за давньою українською традицією, весілля відбувались або взимку, або восени, тобто теж були приурочені до народного календаря.
Календарні звичаї та обряди українців формально узгоджувалися з річним циклом православної церкви, головними віхами якого були дванадцять свят і пости. Вони пов’язані з порами року та залежними від них видами хліборобської праці.
Ось чому ми сьогодні не уявляємо собі зими без Різдва Христового, весни — без Великодня і писанок, літа — без Зелених свят, а осені — без поминальних днів.
Кожна пора року мала свою важливу дату — кульмінаційну точку, до якої були приурочені народні звичаї та обряди річного календарного кола. Основні їх фрагменти до певної міри збереглися у календарних циклах зими, весни, літа й осені.
Серед зимових свят українців особливо виділявся період Дванадцятидення, або Святки, з кульмінаційними точками — Різдво Христове, Новий рік і Хрещення.
Ці три головних зимових свята мали чимало спільного, оскільки обрядовість кожного з них повинна була виконувати схожі функції: захищати людей від впливу злих сил, особливо небезпечних у цей період, забезпечити добробут і щастя, визначити перспективи на майбутнє.
(286 сл.) (Із книги «Світ моєї України»)