Серед просторих боліт, оточений водами Горині й Вілії, обступлений довкруги великими лісами, був заснований Острог — столиця першого руського вельможі — князя Костян­тина Костянтиновича Острозького, на той час київського воєводи. Його ім’я надавало великого значення місту, яке князь Костянтин на старості літ обрав собі за столицю. Роль міста на той час притемнювало в житті України важливість самого золо­товерхого Києва. За плечима могутнього князя всі тут жили безпечно.

Князь вимагав лише одного: щоб йому вірно служили й у разі потреби були готові до боротьби з ворогом, хто б він не був. Князь Костянтин був хорошим адміністратором свого величез­ного майна. Через те він багатів щодня, щогодини. Його річні до­ходи становили дванадцять мільйонів. Спочатку Острог ділився на три частини: княжий замок, місто і передмістя Застав’я.

Замок стояв на узгір’ї, з трьох боків оточений водою, пишався на всю околицю, і його здалека було видно. Складався з двох поверхів і підземелля, яке було поділене на дев’ять кімнат. Тут містився скарб князя: бочки з дукатами і срібними монетами, скрині з ломаним золотом і сріблом, дорога зброя, кована золотом і сріблом, дорогі турецькі сідла й убори на коней. Усе це коштувало великих грошей. Над тим підземеллям мешкала кня­жа служба. Тут були також кімнати для приїжджих — шляхти, державців і прихильників князя, які частенько навідувалися до Острога «бити князеві чолом».

З великих сіней сходи вели вище, де мешкав сам князь. Зважаючи на зовнішню пишноту замку, славу і багатства кня­зя, здавалося, що в хоромах панує велика розкіш. Хто так ду­мав, мусив розчаруватися, увійшовши сюди. Яка простота на перший погляд! Невелика кімната з двома вікнами, дерев’яний стіл, а біля нього — дерев’яне крісло, оздоблене чорним сап’яном. Під стіною просте ліжко, вузьке, укрите ведмежою шкурою. На стіні — одна ікона, а під нею — княжа шабля. У ку­ті — кахельна піч з комином, у якому горів безустанку вогонь, бо в мурах було холодно й сиро. Крім княжого крісла, не було нічо­го іншого, бо тим гостям, яких князь тут приймав, не вільно було в його присутності сідати.

З тієї княжої кімнати, яка була і його спальнею, вели двері до дальніх кімнат, краще прибраних, де князь приймав знатних гостей.

З правого боку від сіней був вхід до їдальні. Тут стояли довгі та широкі дубові столи зі стільцями, а під стіною — великих розмірів шафа, наповнена багатим столовим начинням. На сті­нах висіли портрети родини Острозьких у золочених рамах.

Звідси вели двері до заупокійної кімнати, з якої князів відправляли на вічний спочинок до родинної гробниці. Ця за­упокійна кімната підходила до замкової церкви Преображенія. Тут можна було бачити красу й велич, що відповідали багатству князя. Костянтин, який називав себе богомольцем, на прикра­шання церков не шкодував нічого.

422 слова                                                                              За  А. Чайковським

Державні нації дбають про те, щоб молоде покоління долуча­лося до власної історії. Нині з темряви віків проступають мало­відомі досі або зовсім нові імена — величні тіні наших забутих предків. Сотні років від суспільства замовчувались або зникали невідь-куди свідчення про славетних українців, людей великої сили духу, справжніх богатирів української історії.

Одним із них є український гетьман Пилип Орлик. Життя його було складним і неспокійним. Гетьман-вигнанець, гетьман- емігрант…

Орлик походив із поважного чесько-українського роду, здобув освіту в Києво-Могилянській академії. Його порядність, праце­любність і глибоку любов до Вітчизни помітив гетьман Іван Ма­зепа й призначив генеральним писарем Козацької держави. Іван Мазепа втаємничив Орлика в усі секрети тодішньої української політики, і той став її безпосереднім виконавцем.

Після смерті Мазепи Пилипа Орлика обрали гетьманом. Цього ж дня було проголошено «Конституцію прав і свобод Запо­розького Війська». Цей документ став вищою точкою політичного мислення у вісімнадцятому столітті, бо фактично декларував в Україні незалежну республіку.

Це була одна з перших державних конституцій у Європі. Вона на вісімдесят років випередила ідеї Великої французької революції. Як відомо, конституцію СІЛА схвалили в 1787 році, конституції Франції та Польщі — у 1791 році, у Російській імперії спроби створити головний документ держави були тільки в першій чверті дев’ятнадцятого століття, але закінчилися трагічним повстанням декабристів 1825 року.

Конституція Пилипа Орлика й нині вражає своєю актуаль­ністю і високим правовим рівнем. Вона стала реальною моделлю вільної, незалежної держави, яка б ґрунтувалася на природному праві її громадян на свободу й самовизначення.

З пожовклих сторінок документа постає світ, що вражає уяву й видається неймовірним. В Україні триста років тому було створено одну з перших у Європі конституцій, а ми три століття потому не мали свободи!

Шістнадцять статей конституції передбачали: установлення національного суверенітету; визначення кордонів Української держави; забезпечення демократичних прав людини; визнання трьох гілок влади.

Цей документ проголосив права всіх верств населення України.

Визначальною рисою Орликової конституції, яка, власне, робить її однією з найдемократичніших серед усіх тогочасних державних актів, є пункти, що обмежували гетьманську владу на користь старшинської ради – своєрідного козацького парла­менту. У відносинах із закордонними державами, до яких звертався Орлик по допомогу в цій складній для України ситуації, він наголошував: «Ми не можемо дивитися байдуже на нещастя, яким віддана наша нація, на порушення її прав… Ми говоримо, що з допомогою Бога козацька нація буде обновлена у своїх правах». Ці слова й нині вражають болем за український народ, за його історичну долю.