У безмежному морі пшеничних ланів острівцями розкидані Україною села. Хати ховаються у садочках. А поряд з ошатними хатками обов’язково є хоч невеличка грядочка з квітами. Віддавна українські жінки любили квіти — вони рясніють на рушниках, сорочках, ними розмальовані не лише писанки, а й колисочки, печі, тарілки і глечики.
Сьогодні біля наших осель палахкотять невибагливі та яскраві чорнобривці, рудбекії; над ними тріпочуть легенькі хмарки космосу, поряд — барвисті жоржини. Нині ці квіти творять образ українського села. Здається, так було завжди…
Однак ще кілька століть тому ці красиві рослини прикрашали святилища та домівки американських аборигенів. Виявляється, там також любили квіти. З доісторичних часів індіанські матері сіяли чорнобривці, а може, і їхні сини про це складали пісні.
Як виглядають «наші світанкові сади», ми знаємо. А в давнину в заможних ацтеків були чудові «світанкові» міні-са-дочки, які плавали на воді. Рослини в спеціальних посудинах вирощували на очеретяних плотах. І серед багатьох інших рослин — яскраві й невибагливі чорнобривці. У цих садочках родина обідала, тут відпочивали, як на човнах, їздили в гості.
(163 сл.) (Із журналу)