Обручка – символ, який підтверджує подружній статус. Купуючи обручки на весілля, наречені часто не замислюють­ся над походженням і значенням цієї традиції. Насправді в обручки багата історія з гарними легендами й безліччю від­криттів як наукових, так і життєвих.

Чи давно з’явилися обручки, точно не встановлено, та їх виникнення пов’язують з Давнім Єгиптом. Тоді вони викону­вали роль печатки, за допомогою якої фараони передавали свою владу та волю через державних представників. Згодом золоті обручки почали носити як прикрасу багаті єгиптянки, а срібні, бронзові, зі скла або глини – менш заможні.

Першу обручку, згідно з давньогрецькою міфологією, но­сив за наказом Зевса Прометей як спогад про ті дні, коли був прикутий до скелі.

Обряд заручення вперше з’явився в римлян: наречений да­рував батькам нареченої просту металеву обручку як символ зобов’язань і здатності утримувати наречену. Традиція ж одя­гати обручку під час заручин на палець нареченої тісно пов’язана зі звичаєм купувати жінку. Обручка була немов ко­мерційним зобов’язанням, яке підтверджувало, що угоду буде виконано. Крім того, давала знати іншим чоловікам, що ця жінка вже «не продається».

У євреїв обручка з’явилася на зміну звичаю вручати наре­ченій монетку як зобов’язання, що майбутній чоловік бере на себе фінансове утримання дружини.

Обручки із золота вперше з’явилися в єгиптян, які носили їх на безіменному пальці лівої руки, оскільки вірили, що саме від цього пальця прямо до серця веде «артерія любові».

Особливою силою наділяли обручки й давні римляни. Вони дарували своїм дружинам обручки, стилізовані під ключ, на знак того, що жінка береться розділяти з чоловіком усі обов’язки й допускається в управління домом як рівноправ­ний партнер.

Церемонія заручення споконвічно була важливіша за саме весілля – просте завершення вдалих заручин. Тільки набага­то пізніше, за часів християнства, обручка стала частиною ве­сільного обряду.

У IX столітті Папа Римський Микола дозволив християнам використовувати обручки. Відтоді обручка стала означати не лише матеріальну угоду, а й служити символом вірності, на­дійності та любові.

Цікаво, що в XV столітті відповідно до церковного статуту при одруженні нареченому на знак його сили одягали залізну обручку, а нареченій на знак ніжності та цнотливості – золо­ту. Ще пізніше наречений отримував золоту обручку, а наре­чена – срібну.

За традицією покупка обручок входить в обов’язок нарече­ного. Обручками вони стають лише після моменту заручення (чи то реєстрація шлюбу в рагсі або вінчання), тому жодних суворих розпоряджень, якою має бути обручка сьогодні, немає.

Давні перекази свідчать, що обручки після весілля слід но­сити, не знімаючи. Люди вірили, що «якщо охолоне обручка, охолоне й кохання».

Протягом багатьох століть обручці приписувалося майже містичне значення. Існує безліч пов’язаних із цим прикмет. Наприклад, уважається, що батьки можуть передавати свої обручки лише в тому випадку, якщо досвід їхнього сімейного життя позитивний. Обручки з позитивним шлюбним досві­дом варто берегти й передавати тій дитині, яка на це заслуго­вує.

Це справді лише символ, хоча й дуже багатозначний. Він має уособлювати міцні сімейні стосунки, гармонію, порозу­міння, любов і надійність.

(455 слів)
За А. Котляр