Образ Соломії Крушельницької став уособленням справж­ньої жіночої вроди, великого таланту й рідкісної природи го­лосу. Голосу, що вражав, полонив, бентежив… Який, якось почувши, уже неможливо було забути.

Соломія народилася 1872 року на Тернопільщині в сім’ї священика. Ще в дитинстві дівчинка виявляла неабиякі му­зичні здібності. Училася грати на фортепіано, співала в хорі. Батько підтримав потяг дочки до співу і на позичені гроші відправив її навчатися до Львівської консерваторії, яку вона закінчила з відзнакою.

Соломія успішно дебютувала у Львівському оперному теа­трі. Саме тоді її почула італійська співачка Джемма Белінчіоні, яка гастролювала у Львові. Помітивши неабиякі вокальні здібності дівчини, вона запропонувала їй поїхати до Італії на прослуховування до фахівців. У Мілані Соломія почала брати уроки у відомої викладачки вокалу, яка розкрила широкі можливості голосу своєї учениці.

Через рік Крушельницька вже співала провідні партії на кращих оперних сценах Італії. Тріумф, якого вона досягла в цій країні, відкрив перед нею двері оперних театрів багатьох країн світу.

Співачка, яка звикла постійно вдосконалюватися, не зупи­нялася на досягнутому. Невдовзі вона поїхала до Відня, щоб вивчити провідні партії в операх Вагнера. Це був ризикований крок для молодої співачки: щойно діставшись перших вершин у мистецтві бельканто, опановувати зовсім іншу манеру співу, пробувати себе в партіях, на яких не один співак утратив го­лос… Однак ризик виправдався: Крушельницька стала найвидатнішою «вагнерівською примадонною» XX століття.

Її голос звучав у всьому світі, її запрошували найпрестижніші театри, і скрізь був тріумф. Співаючи у Варшаві, Соло­мія щороку приїздила на гастрольні вистави до Петербурга. Російська критика називала її «жінкою-Шаляпіним», вищої оцінки годі було й чекати. Запрошена співати в царському палаці, Крушельницька закінчила свій виступ так, як це за­вжди робила в усіх країнах світу, – українськими піснями. І коли сам імператор запитав «італійську примадонну», що це за пісні і якою мовою вона їх співала, Соломія відповіла: «Це пісні мого народу, українські пісні».

Коли Крушельницькій було трохи за сорок, вона пішла зі сцени, вважаючи, що всі пісні її репертуару написано для мо­лодих жінок. Присвятивши себе тільки концертній діяльності, вона виконувала старовинні, класичні, сучасні й народні пісні. В Італії Крушельницька прожила понад сорок років, а після смерті свого чоловіка вирішила повернутися на батьківщину.

На жаль, життя в тогочасному Львові виявилось для спі­вачки нелегким. Радянська влада відібрала львівський буди­нок Крушельницької, виділивши їй тільки квартиру. Незва­жаючи на це, Соломія Амвросіївна досить швидко ввійшла в мистецьке життя міста. Вона стала професором Львівської консерваторії імені Миколи Лисенка, викладала вокал, вла­штовувала концерти у філармонії…

Востаннє співачка вийшла на сцену в 1949 році. У Велико­му залі Львівської філармонії вона вкотре підкорила публіку надзвичайним голосом і артистизмом. Це був майстер-клас славетної Соломії. Мало хто знав, що вона вже була хвора на рак горла. Можна тільки припустити, якою ціною давався їй спів… Через два роки Соломії Крушельницької не стало. По­ховано співачку на Личаківському цвинтарі у Львові.

(448 слів)
За Н. Антонюк