Утворення Директорії УНР, її реформи і зовнішньополітичні орієнтації.

Директорія УНР — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року.

Непослідовна політика гетьмана П. Скоропадського при¬скорила падіння його влади. 14 листопада 1918 р. Укр. нац. союз утворив для керівництва антигетьманським повстанням тимчасовий верховний орган під назвою Директорія у складі п’яти осіб: В.Винниченко (голова), С.Петлюра, А.Андрієвський, А.Макаренко та Ф.Швець. Обраного заочно С. Петлюру було затверджено Головним Отаманом Армії УНР.

Відразу після зайняття Києва (14 грудня 1918 року Директорія прийняла Декларацію, у якій проголошувалося про повалення поміщицько-монархічного гетьманського панування та ліквідацію органів влади Гетьманату. Було відновлено дію законів УНР й ухвалено нові: усі дрібні й трудові селянські господарства залишалися їхнім власникам, а решта земель переходила у власність малоземельних і безземельних селян без викупу, відновлювався 8-годинний робочий день, права на колективні договори, страйки, права профспілок, закон про автокефалію Української Православної Церкви та ін.

Через такий радикалізм Директорія залишилася без підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців та чиновників державного апарату.

Директорії вдалося добитися розширення міжнародних зв’язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Але їй не вдалося налагодити нормальних стосунків з країнами, від яких залежала доля УНР: радянською Росією, державами Антанти та Польщею.

У листопаді 1920 р. Директорія припинила своє існування, а С.Петлюра змушений був емігрувати за кордон. Туди відбув і уряд УНР.