УКРАЇНА І НАРОД У ПОВІСТІ М. ГОГОЛЯ «ТАРАС БУЛЬБА»

Видатний російський письменник Микола Гоголь був родом з Украї­ни. Він любив свій край, цікавився його історією, звичаями і обрядами, захоплювався мужнім та волелюбним українським народом, прославив його у своїх творах.

Із незвичайною художньою силою і повнотою М. Гоголь відобразив «дух минулого віку», «історію народу… в ясній величі» у повісті «Тарас Бульба».

Із замилуванням письменник змальовує безмежний український степ («Чорт вас візьми, степи, які ви гарні!», «Уся поверхня землі зда­валася зелено-золотим океаном, по якому бризнули міліони різних кольорів»), могутній Дніпро («Він віяв холодними хвилями і розсти­лався ближче, ближче і, нарешті, охопив половину всієї поверхні землі»). Та мета його розповіді — описати Запорізьку Січ — колиску гордого козацького духу («Так ось вона, Січ! Ось те гніздо, звідки вилітають усі ті горді й міцні, як леви! Ось звідки розливається воля і козацтво на всю Україну!»). М. Гоголь показує устрій Запорізької Січі, побут, звичаї козаків, їхні військові походи та подвиги. Реальні події і художній вимисел переплелися в єдине, закінчене ціле: перед читачами постав початок народно-визвольного руху в Україні в на­прикінці 30-х — початку 40-х років XVII століття. Його голос повниться жалем із приводу того, що були жорстокі часи.

Головні герої повісті «Тарас Бульба», «хоч і гинуть фізично, залишаються в народній пам’яті безсмертними, бо переконані, що «не загине жодна велико­душна справа». Помираючи, козаки розуміють, що боротьба не закінчена, що смерть їхня не даремна, а потрібна для майбутньої перемоги. У цій вірі у безсмертя народу — справжній оптимізм повісті, її героїчний пафос, на­родне, життєстверджуюче начало. Усьому світові М. Гоголь довів, що є Україна і українці як нація, а не жителі південних окраїн, «малороси» чи «хохли».