Творче завдання: доповнити текст власними міркуваннями про те, чим загрожує людству недбале ставлення до скарбів природи.
…Наче зірниці, спалахують у моїй пам’яті, обігрівають ясною радістю незабутні роки — золоті дні мого дитинства на милій Полтавщині. Дідусь садив мене на віз, і ми вирушали збирати трави. Бабуся ж клала мені на коліна полотняну торбинку, що пахла житнім хлібом і смаженим салом. То були сповнені захвату і зачарування мандри в царство зела і древа. Дідусь ніколи не говорив: земля чорна, піскувата, суглинок або солончак, а лиш — матінка-земелька. А де траплялися голі місця, де не родило нічого, казав: захворіла земелька, треба підгодувати, спеціальних трав насіяти, напоїти, і вона родитиме. Дідусь сімдесят п’ять років практикував лікування травами, міг скласти необхідний рецепт із багатьох рослин. Він знав, які трави можна поєднувати, а які несумісні. А ще допомагав хворим щирим, ласкавим словом.
А ще в ті давні часи на збір трав у нашому селі нерідко збирався цілий гурт. На світанні, коли не бувало роси, люди розходилися по луках і гаях, обачно зрізуючи цілюще зілля.
Добрі традиції треба продовжувати й сьогодні. Адже коли людина духовно бідна, то це велике горе в її житті. Душевна черствість, грубість — страшні руйнівні сили для неї і для всіх, хто її оточує. Вони здатні знівечити, зіпсувати все життя. Треба вчитись у природи всього кращого.
…Трави збирали кілька годин, а коли сонце підбивалося вгору, всі сходилися в одному місці. Часто дівчата й жінки наривали оберемки красивих квітів. Дідуся це обурювало. Він незлюбив, коли зривають квіти лише для того, щоб помилуватися й викинути. «Коли вже вам так хочеться, то візьміть маленький пучок на згадку»,— виказував він жінкам. А ще повчав, що неправильне поєднування рослин може завдати збитків здоров’ю. Коли бачив, що до букета додають гілки черемхи, то сприймав це як вияв повного незнання й нерозуміння особливостей різних рослин. Черемха виділяє синильну кислоту, і коли поставити в кімнаті в’язанку квітів з кількома гілками черемхи, то невдовзі приміщення наповниться отруйними речовинами. Майже всі зірвані квіткові рослини виділяють ефірні речовини, що шкідливо діють на здоров’я.
Знищуючи без розбору багато квіткових рослин, людина робить зло не тільки їм, але й собі — адже в природі все взаємозв’язане.
Віковий народний досвід траволікування визнаний як у нашій країні, так і в цілому світі. Цьому сприяли десятки поколінь знавців, що вивчали властивості трав, застосовували їх, складали і перевіряли на практиці сотні рецептів, пильно переймали попередні знання. Вони доповнювали народний досвід власною практикою, були вірні обраному шляху, бо усвідомлювали величезні можливості траволікування у відновленні функцій організму. Нині фітотерапія стала повноправною галуззю медицини і багато її положень підтвердилося лабораторними дослідженнями.
(400 сл.) (За Л. Павленко)