Творче завдання: поміркувати над тим, як би виглядало житло сучасної людини, якщо б вона так само ретельно ставилася до влаштування своєї оселі, як її пращури.
Невдовзі на обочині вранці загуркотіли плахи. Новий сусіда звозив дерево, наготовлене протягом кількох років. Довгі, з жовтуватим відлиском, соснові плахи складали в бурти. Поруч одсвічувалися на сонці дошки, рябчастим панцирем ски-дувалися дубові підвалини.
Та перш, ніж перевезти ліс, користувалися давнім народним звичаєм. На тому місці, де мала стояти хата, ввечері розкладали чотири спеціально випечені житні перепічки. За повір’ям, якщо протягом ночі одна з перепічок зникне, то тут можна будувати оселю. Якщо ж ні, значить у господарстві не вестиметься худоба, обсідатимуть злидні.
Витоки цього праслов’янського звичаю тягнуться ще з язичницької доби. Тоді людина була безсилою перед природними явищами, і тому предки вдавалися до всіляких передбачень. У даному разі хліб символізував достаток. А коли котрась із тварин поласує ним, отже в оселі, вестиметься живність.
На визначеному місці сільські теслі закладали підвалини. Ця подія завжди проходила з особливою урочистістю. Розплановували розмір житла, викопували ямки для стовпців, закріпляли їх і навершували дубовими підвалинами. При цьому на покутньому стовпці господар клав кілька копійок, «щоб у господарстві завжди велися гроші».
Коли ж підвалини були закріплені, роботу припиняли. Закладини освячувалися ритуальним обідом. На умовному покуті господиня застеляла скатертину й розставляла спеціально приготовлені страви. Майстри з господарем повагом усідалися за їжу. Старший серед будівельників бажав господарям щасли
вого зажитку, статків, злагоди їм, дітям та онукам на новому осідлі. Подякувавши за щедрі побажання, господар наповнював келишок, який мав обійти гостей за сходом сонця.
За ритуальним обідом домовлялися, коли почнуть зводити стіни. Визначали день, кількість осіб, які б допомагали в роботі. Ці допоміжні послуги, за давнім українським звичаєм, виконували толокою. Без толоки практично не могла обійтися жодна селянська родина. Будь-яка важлива господарська робота вимагала чимало робочих рук. Тому, за звичаєм, на неї сходились усім селом.
Особливою ошатністю відзначалась у житлі призьба. Годі знайти було в селі хату, де б не сяяла приємною рудизною ця господарська прибудова. Призьба виконувала кілька функцій. Вона правила за своєрідний утеплюючий елемент. На ній сушили всіляке насіння, фрукти, провітрювали цибулю. Восени тут жовтіли соняхи й гарбузи. Весною та літом на призьбі перепочивали господарі, гралися діти. Збиралися сусіди на товариські посиденьки, ведучи неквапливі розмови. Призьбу завжди тримали в чистоті. її постійно змащували рудою глиною, застеляли килимами. Обіч неї висаджували півники, мальву, півонії, м’яту, бузок, калину.
(349 сл.) (За В. Скуратівським)