Творче завдання: пояснити, чому дід не говорить ону­кові правди про долю танкістів.

Через село повільно суне військова машина-тягач, а за нею на тросах, наче на залізних жилах, повзе тупоносе, виловлене з річкової глибини погрозливе диво.

Танк пливе сільською дорогою в живому людському вінку, що сплетений із облич-квіток, і ці обличчя-квітки чоловічі та жіночі, обличчя-квітки дідів та дітей, а ще його в’яжуть ле­тючі сині ластівки, лелека перелітає через цей ідучий вінок, багряні півні бігають поміж його пелюсток — самі як гарячі пелюстки, й соняхи з-за плотів перехиляються, горнуться до цього вінка, яким наче обвито порятований у Дніпрі танк, на якому вже не побачиш зорі, хоч як видивляйся, бо згоріла зоря не в бою, а згоріла у воді, присвічуючи вдень і вночі рибам та іншій дніпровській живності, перетліло її світло у млисто-без­зоряному баговинні.

—   Дідуню, а де танкісти?

Дід обличчям кістлявим також цвіте в барвистому вінку, світиться сивою хмарою розмаяного волосся, і дід такий висо­кий, що врівні з танком, який, здається, ось-ось покладе йому на плече своє витягнуте вгору жерло, немовби грізний птах пригорнеться шиєю.

—   Танкісти? — перегодя запитує, а перед собою дивиться так, немов усе геть-чисто знає про отих танкістів, тільки від­повідати не квапиться.

—   їх побило, га? — питає, позираючи з острахом на відчи­нений люк танка.

Цікаво — й страшно почути відповідь діда-всевіда.

—   Танкісти? — знову перепитує, зітхаючи, і його долоня на твоїй голові — наче літепло.— А чом би їх мало побити?

—   А танк затонув!.. А війна!..

—   Так нема ж їх у танку, бачиш? Значить, порятувались хлопці. Живуть хлопці, як оце ми з тобою. На тракторах роб­лять, на машинах… Мало де, мало що…

—   ДІДУ, ви бачили? Бачили їх? Де роблять на тракторах, де на машинах?

—   Мало де!.. Скрізь. Бо їм почот, бо вони фронтовики.— Дід замовкає і додає значущо: — Пісень співають, аякже.

Лілеї білі погойдуються на жерлі, наче згідливо покиву­ють на дідову річ, а танк уже випливає на сільську околицю, й людський вінок довкола нього меншає, збіднівши на багато облич-квіток, проте не бідніє на синіх ластівок, що в’ються-пе-ревиваються у цьому вінку, вже скоро танк пливе у полі, по­між лискучих хвиль пшениці, й гусениці побрязкують, наче долинає з кузні відгомін ковальського молота.