Архів позначки: звичаї

УКРАЇНСЬКІ ЗВИЧАЇ І ОБРЯДИ, ПОБУТ У РОМАНІ Ю. ЯНОВСЬКОГО «ВЕРШНИКИ»

Одразу після виходу роман Ю. Яновського «Вершники» одержав схвальні, захоплені відгуки читачів. Офіційна ж критика сприйняла його насторожено, незважаючи на яскраво виражену прихильність автора до партії комуністів, більшовицькій ідеї.

Тепер ми можемо зрозуміти, чому. Адже письменник змалював Ук­раїну не тільки в її кривавому протиборстві, а також в її багатих тради­ціях та звичаях, народній творчості. Це не тільки не схвалювалося, а навіть заборонялося. Художня тканина твору наскрізь пронизана пісенністю, героїчністю народних дум, сумом плачів та закликань.

Найбільш цікава з цього погляду новела «Дитинство». Перед нами проходить усе життя українського селянина-степовика — від народжен­ня до смерті. Це його радощі та болі, нестатки та злидні, темнота і пияц­тво, а разом з тим — дивовижне єднання з природою, вміння задовольня­тися малим, бачити прекрасне у найбуденнішому, потяг до краси.

Ось як малий Данилко сприймає «голу, порожню рівнину», яка ви­кликає подив у нестеповиків — як там можна жити взагалі: «.степ про­стелявся перед ним, як чарівна долина, на якій пахне трава, пахнуть квіти, навіть сонце пахне, як жовтий віск (ось візьміть лишень потримайте на сонці руку й понюхайте її!). І скільки всіляких ласощів росте на степу, яких можна попоїсти.»

Навіть малий хлопець знає, які рослини їстівні, а які — ні, бачить на­вколо багато своїх друзів — і жайворонка, й орла, і чорногуза-землеміра, і ящірку, і диких бджіл.

Постійні нестатки привчили цінувати і вважати смачними «шкорин­ку з хліба й маленьку цибулину та солі до неї», а «кислий-прекислий си­рівець та ячні коржі» — «розкішною вечерею».

Прадід Данилків був «господарем степових звичаїв». Він говорив, що весну починає бабак, який прокидався на Явдохи до сходу сонця й свистів. Примічав, «звідки в цей день вітер, коли з Дніпра — риба ловитиметься, коли з степу — добре на бджоли, коли з низу — буде врожай, а побачив­ши першу ластівку, треба було кинути на неї жменю землі — «на тобі, ла­стівко, на гніздо!» Радив онукові топтати перший ряст, щоб Бог дав діжда­ти рясту й наступного року.

Після першого весняного грому дівчата бігли умитися з криниці і втертися червоним поясом — на красу; хлопці намагалися підняти ріг хати — на силу. На Сорок Святих у школу учительці несли сорок буб­ликів, а самі діти ласували печеними з тіста жайворонками. На Теплого Олексія виставляли бджіл для обльоту. Вербної неділі прадід злегка хльо­став онуків свяченою вербою, приказуючи: «Верба хльос, бий до сльоз! Верба б’є, не я б’ю. За тиждень — Великдень: будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля!» Вечорами дівчата співають вес­нянки, славлячи весну.

Потім діти, замурзані й голодні, бігали під теплим дощем, закликаю­чи цілющу вологу на поля та городи: «Дощику, дощику! Зварю тобі бор­щику в новенькому горщику, поставлю на дубочку, дубочок схитнувся, а дощик линувся».

Невимовно тяжким було життя селян. Таким, наприклад, що навіть смерть когось із близьких здавалася Данилкові святом — можна досхочу наїстися. Але при тому залишалося поняття честі роду (хлопчик бився з кожним, хто посмів глузувати з його п’яного батька); потяг до краси (мати чудово розмальовувала печі собі й людям, пекла найкращих жайворонків). Батькові прощали все за його спів, за любов до праці, майстерності як виз­начника вартості людини: «Малий чабанець. може вивчитися на чабан­чука й вийти на чабаненка, і, нарешті, заступити батька-чабана.»

То ж не можна не замилуватися оцим чарівним поетичним світом, змальованим письменником, не подивуватися мудрості наших предків, кожен обряд і звичай яких мали глибокий зміст і практичне значення.

Добре, коли б ми пам’ятали й підтримували ці кращі традиції наших пращурів.

СІМ’Я ЯК ОСЕРЕДОК СУСПІЛЬСТВА (За повістю І. С. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»)

План

I. Кайдаші — типова патріархальна родина.

II. На чому тримається сім’я Кайдашів?

1. Вплив суспільних стосунків.

2. Звичаї, традиції.

3. Особисті духовні якості.

4. Проблема батьків і дітей.

ІІІ. Яка сім’я — така й держава.

ЧОМУ П’ЄСА Г. КВІТКИ-ОСНОВ’ЯНЕНКА «СВАТАННЯ НА ГОНЧАРІВЦІ» ДО ЦЬОГО ЧАСУ ПОПУЛЯРНА?

План

I. Традиції та новаторство у п’єсі Г. Квітки-Основ’яненка «Сватан­ня на Гончарівці».

II. Іскрометний гумор, колоритні постаті, яскраві національні зви­чаї у п’єсі — складова успіху.

1. Правдивий показ окремих сторін тогочасної дійсності.

2. Тенденція до ідеалізації стосунків різних верств населення.

3. Майстерність творення образів.

4. Неперевершений гумор ситуацій, діалогів.

5. Щасливий фінал.

III. Оптимізм та національна своєрідність — запорука довгого жит­тя твору.