У кожного справжнього майстра є один чи кілька найдорожчих йому творів, випестуваних ним дітей. Це те, чого митець не міг не сказати людству — це його болі, найпотаємніші думки, виношені й пережиті, пропущені через серце. Саме таким твором стала для О. Довженка кіноповість «Зачарована Десна».
Тяжкого і грізного 1942 року на тлі страждань, горя, героїчної боротьби з фашизмом у пам’яті митця зринають і постають картини далекого дитинства. «У мене був дід,— згадує О. Довженко,— похожий на Бога. І коли я молився Богу, я бачив на покуті ніби портрет діда, а сам дід лежав на печі і кашляв…»
О. Довженко у кіноповісті на питання, що викликає спогади про дитинство, відповідає, що це — «непереможне бажання. усвідомити свою природу. коло самих її первісних джерел». Саме бажання осмислити цю природу і визначило жанрові і стильові особливості твору.
Насамперед — це два плани зображення. Перший план — показ дитинства Сашка: його радощі і турботи, захоплення дивосвітом красуні Десни, казкові розповіді діда, трудове селянське оточення.
Другий план — це філософське осмислення пережитого буття людини.
Але про що б не вів мову О. Довженко, кожна подія оцінюється єдиною міркою: естетичні критерії художника визначаються народною мораллю й етикою, основу якої визначало ставлення до праці, селянин поважав працьовиту людину. Живучи в нестатках, б’ючись за копицю сіна, як то бувало у родичів малого Сашка, хлібороби високо цінували людську гідність, чесність, роботящі руки, поетизували труд.
Оточення навчало майбутнього митця поважати простого селянина, воно відкрило очі і на талант дядька Самійла, який «обкосив би всю земну кулю, аби тільки була трава та хліб і каша», і люди цінували його, прозвали Косарем.
З особливою любов’ю змальовує О. Довженко невтомного трудівника, свого батька: « З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, він годився на все. Багато наробив, урятував од води, багато землі переорав.» У праці, у діянні розкривається його духовний світ, гуманність.
У полоні спогадів про дитячі мрії автор піднімає завісу над першими печалями й радощами. Тут і страх перед гадюкою, прийняття «першого гріха» за вирвану моркву, бесіди з дідом — «чорнокнижником». Рано усвідомив Сашко, що працю народ сприймає як високу моральну категорію. Критерії, якими керуються діти, формуються на чесності, працьовитості, щедрості душі.
Тому не можна без хвилювання читати рядки звертання до Десни, яка зробила автора невичерпно багатим. Чудовий світ природи, єдність її з долею людини, з її життям, світ рослин, тварин, зачарована красуня Десна постають перед читачами крізь призму дитячого сприймання, яке переплітається з дивосвітом народних легенд, повір’їв, казок.
У кіноповісті подаються пейзажі, які найглибше вразили хлопця, відображаючи його духовний світ. Серед них чарівна картина весняного пробудження, казкова мандрівка на сінокіс. Природа в «Зачарованій Десні» — органічна частина світу, поза яким неможливо уявити повнокровного розкриття характерів, духовного світу людини. Бо що є людина? Частина природи.
«Сумно і смутно людині, коли висихає і сліпне уява, коли обертаючись до найдорожчих джерел дитинства та юнацтва, нічого не бачить вона дорогого, небуденного, ніщо не гріє її, не будить радості, ані людяного суму».
Боже, дай нам любові і трошки розуму!