Трагедiя роду Половцiв (за романом Юрiя Яновського “Вершники”)
Роман великого українського письменника-романтика “Вершники” присвячений показу боротьби українського народу проти зовнiшньої i внутрiшньої контрреволюцiї в роки громадянської вiйни в Українi.
Твiр вiдкривається новелою “Подвiйне коло”, яка вiдразу вводить нас у шквал гарячих подiй: “Лютували шаблi, i конi бiгали без вершникiв… рубали по чiм попало i топтали конем… i пiдводили високих степовикiв, i летiли їхнi голови… Висвистували шаблi”. I саме тут з найбiльшою силою розкривається трагедiя родини Половцiв, як i трагедiя усього роду українського, що потрапляє у смертельне коло вiйни. У степу пiд Компанiї вкою гарячого лiта мiж синами однiєї матерi протягом дня точаться кривавi бої, i Iван Половець загубив трьох своїх братiв – “Одного роду, – сказав Герт, – та не одного з тобою класу”.
Розповiдь про боротьбу братiв Половцiв переплiтається з розповiддю про їх батька Мусiя Половця, чорноморського рибалку, який виховував разом з дружиною п’ятеро сирiв, прищеплював їм одвiчну народну мудрiсть: тому роду не буде переводу, в котрому браття милуються згоду.
Але сталося так, що сини пiшли рiзними шляхами, сприйняли рiзнi iдеї та погляди i опинилися у ворожих таборах. Андрiй став офiцером царської армiї, Оверко пiшов служити до Петлюри, Панас подався у махновцi, а Iван очолив загiн червоних кiннотникiв.
I от рiднi брати в смертнiй битвi один з одним на максимально стиснутому п’ятачку пiвденного степу.
Спершу у кривавому двобої сходяться загiн петлюрiвцiв на чолi з Оверком Половцем i загiн денiкiнцiв пiд командуванням його брата Андрiя. Петлюрiвцi перемагають. Оверко вбиває Андрiя: “…i поточився Андрiй, i заревли переможцi, i дмухнув з пiвденного заходу майстро, i стояли нерухомо вежi степового неба”. Та ось здiйнявся в степу смерч, примчав махновський загiн Панаса Половця, i тепер уже гине Оверко вiд руки свого брата-анархiста: “Оверко не зводив очей i не бачив своєї смертi, вона вилетiла з Панасового маузера…”. Над закривав леним степом пролив дощ, i ось здалеку замайорiв червоний прапор загону Iвана Половця. Переможений Панас сам накладає на себе руки. Наймолодшого брата Сашка, також анархiста, червоноармiєць Iван милує i вiдпускає: “Бiсової душi вилупок”, – промимрив Iван та взяв Сашка за чуба , що виглядав з-пiд шапки по махновському звичаю, став скубти, як траву, а Гердт посмiхнувся”.
Отже, закономiрно, що в цiй боротьбi перемагає “правда бiдних”, у яку так вiрив письменник. Своїм романом Юрiй Яновський наштовхує на думку про зв’язок мiж революцiєю, бездушним братовбивством в роки громадянської вiйни i масовим нищенням українцiв у 20-30-х роках. Автор роману пiдводить нас до висновку не повторювати помилок iсторiї, не допускати найбiльшого лиха – вiйни та братовбивства.
Архів позначки: Юрій Яновський
Роман Юрiя Яновського “Вершники” – талановита данина своєму часу
Роман Юрiя Яновського “Вершники” – талановита данина своєму часу
Кривавою хвилею прокотилася громадянська вiйна по Українi. Заради примарних iдеалiв брат убивав брата, батько вбивав сина, а син пiдiймав руку на батька: смерть чаклувала на кожному кроцi. Мабуть, тим, хто жив у цей страшний час, здавалось, що прийшли останнi днi свiту. Саме про це пише Юрiй Яновський у романi “Вершники”.
Складається роман з восьми новел, у кожнiй з яких розвинуто безлiч мотивiв, що вихопленi автором iз полум’я громадянської вiйни. Не пов’язанi єдиним сюжетом, вони, проте, єднаються мiж собою чимось бiльшим. У кожнiй новелi герої окреслюються з такою виразнiстю, що сприймаються як символи. Символiчними постають брати Половцi з новели “Подвiйне коло”, якi опинилися з рiзних бокiв полiтичної боротьби; символiчне свiтло випромiнюють батьки Половцiв у “Шаландi в морi”, зусилля яких спрямованi на збереження роду; символiчний безiменний листоноша в новелi “Лист у вiчнiсть”, який не схиляє голову навiть перед смертю… Усi цi новели – це справжнi поеми про боротьбу добра i зла на землi, про красу українського неба i степу, про людську витривалiсть i жадання свободи.
Перша новела (“Подвiйне коло”) є, мабуть, найяскравiшою. Вона розповiдає про трагедiю роду Половцiв. Було у батька п’ятеро синiв. Кожен з них обрав свою дорогу, свою мету, свої iдеали. I всi цi дороги перетнулися в один день в одному мiсцi. Рiд Половцiв опинився на межi зникнення.
Загони денiкiнця Андрiя Половця i петлюрiвця Оверка Половця зiткнулися в безмежному степу в кривавiй битвi. Їхня взаємна ненависть просто вражає. Андрiй кидає Оверковi в обличчя лютi слова: “Проклинаю тебе моїм руським серцем, iм’ям великої Росiї-матiнки”. Тiльки-но закiнчився перший бiй, як налетiли зненацька махновцi на чолi з Панасом Половцем. Кiлька хвилин скаженого бою – i вже Панас перед Оверком. Iменем Батька Махна з посмiшкою на вустах вiн власноруч вбиває Оверка, також забувши про батькiвський заповiт. Не встиг Панас вiдсвяткувати перемогу, як “за дощем з’явилось марево”: розгорнувся здалеку червоний прапор кiнного загону на чолi з Iваном Половцем. Панас, розумiючи, що пощади вiд брата не буде, сам заподiяв собi смерть.
“Тому роду не буде переводу, у котрому браття милують згоду”, – казав колись старий Половець своїм синам. Але знехтували вони батькiвським наказом i загинули, тому що не було мiж ними нi згоди, анi родинного почуття. Загубилось воно на жорстоких стежках громадянської вiйни, перевiвся рiд Половцiв, нiби й не було нiколи на землi таких людей.
У романi немає справжнього переможця. Твiр сприймається як розповiдь про трагедiю роду, матерi, України. Трагедiю, що розiгралася в роки громадянської вiйни, а потiм ще довго вiдлунювала голодом, смертями, репресiями…