Архів позначки: «Війна і мир»

ТРАГІЗМ ПРОТИСТОЯННЯ ОСОБИСТОСТІ СУСПІЛЬСТВУ В РОМАНІ Л. М. ТОЛСТОГО «АННА КАРЕНІНА»

10 клас, Твори з зарубіжної літератури, , ,

«Анна Кареніна» — одна з трьох чудових вершин у творчості Льва Толстого. Роман цей є природним переходом від «Війни і миру» до «Вос­кресіння».

Толстого дуже хвилювали питання сучасної дійсності. Життя Росії 70-х років відбивається в «Анні Кареніній» у всьому своєму розмаїтті, від імпера­торського двору до селянської хатини. В основі соціального роману «Анна Кареніна» лежить історичне явище, що торкається життя усього народу. Але у творі відсутні історичні постаті, прославлені герої, батальні сцени. Життя відбивається в усій своїй повсякденності, у створенні типових образів сучас­ності, у процесі становлення нового життєвого устрою.

Побут пореформеного часу видався нетривким. Зубожіння, сімейні драми, крахи банків, катастрофи на залізницях — такими були ознаки часу 70-х років XIX століття.

У романі «Анна Кареніна» Толстому перш за все імпонувала головна думка твору — роль сім’ї. Адже всі найважливіші суспільні зміни почина­ються або завершуються в сімейному колі, в особистому світі, в повсяк­денному житті. Значення соціальних змін у житті людини виміряються, певно, ступенем їх впливу на сімейні розпорядки.

У чому ж полягає трагедія Анни Кареніної? Вона має соціальний зміст. Навіть до кохання Вронського Анна була самотньою в світі і самотньою в своїй сім’ї. Погляд на сім’ю у світському суспільстві був досить дивним: діти виховувались окремо від батьків. Можливо, тому так жорстоко вирі­шує Каренін долю Анни, розлучивши її з сином, що сам не відчував бать­ківської любові до своєї дитини? До того ж у суспільстві панує брехня: кня­гиня Бетсі постійно зраджує чоловікові, а княгиня Мягкая так розцінює вчинок Анни: «Она сделала то, что все, кроме меня, делают, но скрьвают».

Якби Анна дотримувалася зовнішньої благопристойності у сімейних стосунках, то суспільство не відвернулось би від неї. А чи могла б така натура, як Анна, жити в брехні? Безумовно, ні. Це мали б зрозуміти люди, які жили поруч із нею, але в стосунках панівного класу байдуже стави­лись до духовного життя людини. Отже, основними перешкодами, до щастя Анни Кареніної з Вронським стояли Каренін і світське суспільство. Згадуючи сцену в театрі, розумієш, що Анна боролась із суспільством, але не мала підтримки навіть із боку коханого: «Ему жалко бьіло ее и все-таки досадно. Он уверял ее в своей любви, потому что видел, что только одно зто может теперь успокоить ее, и не упрекал ее словами, но в душе своей он упрекал ее».

Пошуки виходу із становища протистояння людини і суспільства про­стежуються в бажанні Анни стати письменницею, поборницею жіночої освіти, в її суперечках щодо жіночих гімназій. Проте штучність її станови­ща і занять призводить до пошуків забуття за допомогою наркотиків. Сили надломлено. Але спочатку Анні вдавалося все. Каренін із болем помічав, що вона одержувала тріумф над усіма: не схотіла залишатись в його долі — не залишилась, вирішила поїхати з Вронським — і поїхала. Те, чого вона зреклася, мов би умерло для неї і перестало існувати. І тут вже продовжу­валася боротьба за існування, долались усі перешкоди. І не було такої жер­тви, яку б Анна Кареніна принесла в ім’я здійснення своєї мрії щастя.

«Світ» не вибачив Анні відкритого і чесного кохання. І Вронський, як типовий представник цього «світу», опинився по другий бік від неї, бо в ньому теж немає духовного начала, він байдужий.

Лише Лєвін оцінив розум, освіченість, простоту Анни Кареніної, зро­зумів, що її життя сповнене великої напруги.

Навіть кохання не зменшило протистояння суспільства й особистості, а підштовхнуло до чвар і суперечок зі світом, із людьми, із життям.

Драма Анни Кареніної полягає в тому, що вона, маючи найчистіші моральні почуття і помисли, вступила у протиріччя з узагальненим сте­реотипом відносин свого середовища і своєї епохи.

НАРОД І ВЛАДА В РОМАНІ Л. М. ТОЛСТОГО «ВІЙНА І МИР»

10 клас, Твори з зарубіжної літератури,

Якщо довіритись вислову, що історію творять видатні особистості, то варто сказати, що все величне в світі вершиться саме ними. Це стосуєть­ся і літератури, і мистецтва, і науки, і, певно, всіх інших галузей життя. Але видатні особистості не падають із неба, а виховуються тут, на Землі.

А серед титанів XIX століття постать Льва Миколайовича Толстого виділяється особливо яскраво. Можливо тому, що сам Толстой усе життя прагнув бути корисним людству, його творчість теж суттєво відрізняєть­ся від його попередників і сучасників, бо він показав процес протистоян­ня людини обставинам, розрив особистості з усім брехливим і соціально несправедливим.

Це особливо відчутно у романі-епопеї «Війна і мир». Не тільки тому, що це монументальний твір, а і тому, що самі поняття війни і миру — це не просто сцени з твору, це щоденна боротьба людини в людському по­буті, що ніколи не затихає і рухає життя вперед. А історично конкретне зображення війн, зіткнення армій, поетичні картини природи, сцени з життя поміщицьких маєтків і великосвітських салонів, невдоволення кріпаків своїм становищем, патріотизм народу — все це створює в романі широкий фон епохи, де як вічне протистояння війни і миру виступає ще одне протистояння — народу і влади.

Влада… Її уособлюють і постійні відвідувачі салону Анни Павлівни Шерер, і приватні особи, і російський самодержець, і Наполеон, які вершать долі підлеглих їм людей. А основна тема роману — тема Наполеона — народжуєть­ся уже на перших сторінках твору, в салоні Анни Павлівни. Там же велико­світська знать показана в ореолі зовнішньої величі і внутрішньої неприваб­ливості. Варто згадати прядильну майстерню, володарці якої було важливо чути шум веретена, а не бачити зміст самої роботи. Це щодо ставлення лю­дей влади до людей безправних. А якщо подивитись на кілька щаблів вище і простежити за стосунками Олександра І і Кутузова? Якою смішною виглядає нагорода царя Кутузову — народному полководцю. На яких тере­зах можна виміряти те, що зробив Кутузов для своєї держави, для свого на­роду? І кинуте вслід йому «старий комедіант» звучить обурливо для люди­ни, яка рятувала вітчизну, не думаючи про нагороди. А якою виглядає чиновницька каста верхівки? І це тоді, коли ворог вступив на територію Росії: «Все люди зтой партии ловили рубли, чини и в том ловлении следили толь-ко за направлением флюгера царской милости».

Можливо, саме тому, що твору Л. Толстого властиві широкий план зобра­ження історичної дійсності і глибоке розкриття безупинного процесу життя, головним героєм виступає народ і основна ідея роману — утвердження непере­можної сили народу, коли «миром,— все вместе, без различия сословий, без враждь, а соединеннье братской любовью.» люди виступали проти ворога.

Усі події і герої роману «Війна і мир» розглядаються у ставленні до війни 1812 року. Вони одержують моральну оцінку письменника залежно від того, наскільки кожний із них здатний проникнутись єдиним з наро­дом чуттям. Народ у романі «Війна і мир» — це категорія не стільки со­ціальна, скільки моральна, адже це все те найкраще, що є в російській нації. Народ — це і солдати, і Тихін Щербатий, і старостиха Василиса, і купець Ферапонтов, і Наташа, і князь Андрій, і П’єр Безухов, і Кутузов. Народ — це творча сила. Саме тому народне патріотичне почуття вплинуло не лише на П’єра, Наташу, Андрія Болконського, Денисова, Петю Ростова, а й на Долохова, який перебував серед партизан, і на Жулі Курагіну, княжну Катіш, які впевнились у тому, що не можна залишатись на окупованій території.

Не зрозуміли цих благородних поривів патріотизму представники влади — Олександр І, князь Василь, фрейлина Шерер, графиня Безухо-ва. У подоланні їх егоїзму були певні труднощі для народу.

Ще одним представником влади в романі є Наполеон. На початку війни з Росією ми бачимо його французьким національним героєм, хоча деякі портретні деталі підкреслюють певне позерство. Письменник же побачив у ньому ворога російського народу, а згодом ми побачили, що він є воро­гом і власному народові: «И наконец, последний огьезд великого импера-тора от героической армии представляется нам историками как что-то ве-ликое и гениальное. Даже зтот последний поступок бегства, на язьіке человеческом назьваемьй последней степенью подлости, которой учится стьідиться каждьій ребенок, и зтот поступок на язьіке историков получает оправдание». Л. Толстой не показує інтимного життя Наполеона, а нама­гається представити його людиною державною. Письменник заперечує вирішальну роль історичних особистостей в історії взагалі.

Проте він показує ще одну рису народного характеру — бити ворога, але нагодувати полонених, бо навіть у роки війни людяність залишалася ще однією визначальною рисою національного характеру.

Саме тому народ — головна сила, яка визначила хід війни. Адже саме поняття «народ» складають люди, здатні на найвищу відповідальність за свої вчинки, за свою долю і долю близьких людей, за долю вітчизни.

ДУХОВНІ ПОШУКИ ГОЛОВНИХ ГЕРОЇВ РОМАНУ Л. М. ТОЛСТОГО «ВІЙНА І МИР»

10 клас, Твори з зарубіжної літератури, , ,

Смисл духовних пошуків героїв роману «Війна і мир» полягає в то­му, що герої здатні до духовної еволюції, що, за Толстим, є важливішим критерієм моральної оцінки особистості. Герої шукають сенс життя, ду­ховні зв’язки з іншими людьми, особисте щастя. Толстой показує цей процес в діалектичному протиріччі (розчарування, пошук щастя і його втрата). Головне, що об’єднує героїв Толстого в їх духовних пошуках, це те, що вони наближаються до народу.

На початку роману князь Андрій орієнтується на ідеї Наполеона й мріє про славу, яка дасть йому любов усіх людей. Із цією метою він іде на війну 1805—1807 років. Але його чекають розчарування: у бою під Шенграбеном він бачить справжній героїзм капітана Тушина і його батареї, але подвиг солдатів залишився непоміченим; князь Андрій переконується у простоті, скромності справжнього героїзму. Коли він лежить на бойовищі Аустерліцу з прапором у руках, він бачить вічне небо, яке байдуже до того, що роб­лять ці люди, і герой розуміє, що всі його прагнення помилкові, що єдина цінність, яку має людина,— життя. Андрій після поранення і тяжкої хворо­би повертається додому, щоб жити заради сім’ї. Але помирає його дружи­на, і герой відчуває свою відповідальність за цю смерть. Єдине, заради чого він хоче жити, це його син, батько, сестра. Зустріч із П’єром пробудила в Андрієві жагу діяльності, він робить суттєві зміни у своєму маєтку, поліпшуючи життя селян, та для такої сильної особистості, як князь Андрій, цього замало. Зустріч із Наташею, її жага життя і щастя допомагають йому відродитися. Це відродження Толстой змальовує в алегоричному образі ста­рого дуба. Князь Болконський повертається до Петербурга, займається громадськими справами, вбачаючи в цьому сенс життя. Любов до Наташі допомагає герою побачити штучність багатьох громадських діячів, зокре­ма, Сперанського, їхнє прагнення домогтися в першу чергу особистої, а не громадської мети. Ця любов дає новий поштовх життю героя, тому так тяж­ко він сприймає зраду Наташі. Йому здається, що життя приготувало для нього лише розчарування, у глибокій духовній кризі князем Андрієм керує лише жага помсти, та Вітчизняна війна розкриває марність його ненависті до Анатоля Курагіна (в лазареті тяжко поранений князь Андрій бачить покаліченого війною Анатоля Курагіна, якого кілька років він прагнув вби­ти, але тепер він не знаходить у своїй душі ненависті, а лише співчуття). Вітчизняна війна відкрила перед князем Андрієм величезні можливості його народу. Він сам відчуває себе його часткою (невипадково солдати на­зивають свого полкового командира князя Андрія Болконського просто «наш князь»). Перед смертю князю Андрію відкриваються й інші геніальні у своїй простоті речі: любов до всіх людей, яка нічого не прагне для себе, вміння прощати ворогам, гармонія життя. Та Толстой розуміє, що людина з такими ідеальними поглядами не може жити в реальному житті. Образ князя Андрія — це образ людини, яка у своєму житті керується не серцем, а розумом, через це більшість його життєвих помилок, через це неможливе його щастя з Наташею. Прозріння героя перед смертю — це нагорода його ясному розуму і перемога його серця.

Не менш складний шлях проходить у духовному розвитку і П’єр Безухов. Головна риса його особистості — це жага життя і пошук правди. Захоп­лення ідеями Руссо, Наполеоном, масонство відбивають лише частку вели­чезної внутрішньої роботи П’єра. Це герой, який краще розуміє серцем, його кохання до Наташі, його вміння прощати, його неупередженість роблять П’єра одним із найкращих чоловічих образів літератури XIX століття.

Як і князь Андрій, під час Вітчизняної війни П’єр наближається до народу, але його єднає з народом не лише спільність поглядів, а й сама доля, навіть умови існування (П’єр у полоні). Ця спільність долі дає П’єру нове відродження.

Свою улюблену героїню Наташу Ростову Толстой з’єднує з П’єром Безуховим і нагороджує їх великим особистим щастям, яке для П’єра не­можливе без активного суспільного життя.

У духовних пошуках героїв відбиваються головні проблеми роману: життя і смерті, страждання і радості, особистого і громадського, щастя і нещастя, свободи і необхідності, війни і миру.