Якщо довіритись вислову, що історію творять видатні особистості, то варто сказати, що все величне в світі вершиться саме ними. Це стосуєть­ся і літератури, і мистецтва, і науки, і, певно, всіх інших галузей життя. Але видатні особистості не падають із неба, а виховуються тут, на Землі.

А серед титанів XIX століття постать Льва Миколайовича Толстого виділяється особливо яскраво. Можливо тому, що сам Толстой усе життя прагнув бути корисним людству, його творчість теж суттєво відрізняєть­ся від його попередників і сучасників, бо він показав процес протистоян­ня людини обставинам, розрив особистості з усім брехливим і соціально несправедливим.

Це особливо відчутно у романі-епопеї «Війна і мир». Не тільки тому, що це монументальний твір, а і тому, що самі поняття війни і миру — це не просто сцени з твору, це щоденна боротьба людини в людському по­буті, що ніколи не затихає і рухає життя вперед. А історично конкретне зображення війн, зіткнення армій, поетичні картини природи, сцени з життя поміщицьких маєтків і великосвітських салонів, невдоволення кріпаків своїм становищем, патріотизм народу — все це створює в романі широкий фон епохи, де як вічне протистояння війни і миру виступає ще одне протистояння — народу і влади.

Влада… Її уособлюють і постійні відвідувачі салону Анни Павлівни Шерер, і приватні особи, і російський самодержець, і Наполеон, які вершать долі підлеглих їм людей. А основна тема роману — тема Наполеона — народжуєть­ся уже на перших сторінках твору, в салоні Анни Павлівни. Там же велико­світська знать показана в ореолі зовнішньої величі і внутрішньої неприваб­ливості. Варто згадати прядильну майстерню, володарці якої було важливо чути шум веретена, а не бачити зміст самої роботи. Це щодо ставлення лю­дей влади до людей безправних. А якщо подивитись на кілька щаблів вище і простежити за стосунками Олександра І і Кутузова? Якою смішною виглядає нагорода царя Кутузову — народному полководцю. На яких тере­зах можна виміряти те, що зробив Кутузов для своєї держави, для свого на­роду? І кинуте вслід йому «старий комедіант» звучить обурливо для люди­ни, яка рятувала вітчизну, не думаючи про нагороди. А якою виглядає чиновницька каста верхівки? І це тоді, коли ворог вступив на територію Росії: «Все люди зтой партии ловили рубли, чини и в том ловлении следили толь-ко за направлением флюгера царской милости».

Можливо, саме тому, що твору Л. Толстого властиві широкий план зобра­ження історичної дійсності і глибоке розкриття безупинного процесу життя, головним героєм виступає народ і основна ідея роману — утвердження непере­можної сили народу, коли «миром,— все вместе, без различия сословий, без враждь, а соединеннье братской любовью.» люди виступали проти ворога.

Усі події і герої роману «Війна і мир» розглядаються у ставленні до війни 1812 року. Вони одержують моральну оцінку письменника залежно від того, наскільки кожний із них здатний проникнутись єдиним з наро­дом чуттям. Народ у романі «Війна і мир» — це категорія не стільки со­ціальна, скільки моральна, адже це все те найкраще, що є в російській нації. Народ — це і солдати, і Тихін Щербатий, і старостиха Василиса, і купець Ферапонтов, і Наташа, і князь Андрій, і П’єр Безухов, і Кутузов. Народ — це творча сила. Саме тому народне патріотичне почуття вплинуло не лише на П’єра, Наташу, Андрія Болконського, Денисова, Петю Ростова, а й на Долохова, який перебував серед партизан, і на Жулі Курагіну, княжну Катіш, які впевнились у тому, що не можна залишатись на окупованій території.

Не зрозуміли цих благородних поривів патріотизму представники влади — Олександр І, князь Василь, фрейлина Шерер, графиня Безухо-ва. У подоланні їх егоїзму були певні труднощі для народу.

Ще одним представником влади в романі є Наполеон. На початку війни з Росією ми бачимо його французьким національним героєм, хоча деякі портретні деталі підкреслюють певне позерство. Письменник же побачив у ньому ворога російського народу, а згодом ми побачили, що він є воро­гом і власному народові: «И наконец, последний огьезд великого импера-тора от героической армии представляется нам историками как что-то ве-ликое и гениальное. Даже зтот последний поступок бегства, на язьіке человеческом назьваемьй последней степенью подлости, которой учится стьідиться каждьій ребенок, и зтот поступок на язьіке историков получает оправдание». Л. Толстой не показує інтимного життя Наполеона, а нама­гається представити його людиною державною. Письменник заперечує вирішальну роль історичних особистостей в історії взагалі.

Проте він показує ще одну рису народного характеру — бити ворога, але нагодувати полонених, бо навіть у роки війни людяність залишалася ще однією визначальною рисою національного характеру.

Саме тому народ — головна сила, яка визначила хід війни. Адже саме поняття «народ» складають люди, здатні на найвищу відповідальність за свої вчинки, за свою долю і долю близьких людей, за долю вітчизни.