Архів позначки: церковнослов’янський

МОВА ЯК ОБ’ЄКТ ТА ІНСТРУМЕНТ ІСТОРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Мова не лише унікальний засіб усного, писемного та електрон­ного спілкування, але й носій усіх знань, насамперед історич­них, які є компонентом кожної науки. Вона — основа інтеграції наук, розгортання міждисциплінарних досліджень, у тому числі й українознавчих. Мова є продуктом природно-історичного роз­витку людства, пріоритетною ознакою окремішності етносу, нації, їх берегинею. У мові акумулюються історія, культура й духов­ність нації, її ментальність, суспільна свідомість, традиції, зви­чаї, моральні цінності.

Як відомо, історія належить до найдавніших галузей знань, витоки яких у часовому вимірі співпадають із зародженням кому­нікативної функції мови. У мові наших предків зафіксовані всі найважливіші поняття історичної науки, чимало з яких перекочу­вало в українську мову від інших народів у процесі цивілізаційних контактів, насамперед від греків, у тому числі й сам термін «істо­рія», а також «історіографія», «археологія», «архів», «епоха», «факт», «метод» і т. д. Помітний слід у лексиці історичних знань залишився нам у спадщину від тривалого перебування україн­ських земель у складі Польщі, Литви, Росії, Австро-Угорщини, позате домінуюче місце в ній посіли автохтонні поняття, зафік­совані давньоукраїнськими літописцями у Києві та Чернігові, Володимирі-Волинському та Галичі, творцями «Велесової книги», «Повісті минулих літ», «Слова о полку Ігоревім», церковнослуж-бових книг тощо.

Розвиваючи думку про мову як дієвий інструмент історич­ного пізнання варто наголосити, що будь-яке історичне дослі­дження розпочинається з прочитання джерела. Робота з пи­семними пам’ятками Х-ХУст. вимагає спеціальної мовної та палеографічної підготовки історика, знання давньоукраїнської та церковнослов’янської мов, урахування особливостей тогочас­ного письма, зокрема відсутності поділу тексту на речення, часто і на слова, наявності своєрідних скорочень, виносних букв тощо. Знання історії мови допомагає історику вірогідніше встановити час і місце створення пам’ятки, її авторство, забезпечити наукове тлумачення текстів, яке включає мовну і термінологічну фази. Інколи незнання мовної системи, особливостей лексики епохи призводить до хибних висновків. Свого часу Л. Гету та В. Сер-гієвич на основі неправильного мовного тлумачення 26-ї статті «Руської Правди», де говорилося про смердів та холопів, дійшли помилкового висновку про рабовласницький характер Київської держави.

В історичній науці важливе місце посідають лінгвістичні дже­рела. Лінгвістичні джерела виникли задовго до писемності й висту­пають як назви географічних та природних об’єктів, етносів, дер­жав, як власні імена. Це так звані оніми, для дослідження яких застосовують методи лінгвістики, щоб глибше зрозуміти історич­ний зміст імен і назв, їхнє походження, проникнути в їх первісну форму, вимову, встановити час їх виникнення простежити мовну трансформацію. Заслуговують подальшого дослідження найголов­ніші топоніми українського народу: Русь, русичі, Україна, укра­їнці. У шкільних підручниках по-різному, інколи суперечливо трактується їхнє походження та значення, не враховується вся сукупність відомостей з цього питання. Часто не береться до уваги той факт, що найдавніша наша назва «Русь» була вкрадена пів­нічним сусідом, що слово у перекладі з латині означає «поле», «нива», «земля», а назва «Україна» походить від слова «країна», яке у мові русичів середньовіччя використовувалось як синонім слова «держава». Лінгвістичні джерела відкривають перед дослід­ником світ народних вірувань, звичаїв, обрядів, міфів, культури й ментальності, дають змогу заглибитись у мовну лабораторію істориків різних епох, починаючи від Нестора та Сильвестра, В. Антоновича та М. Грушевського і закінчуючи нашими сучас­никами. Методи лінгвістики допомагають ґрунтовніше дослідити козацькі реєстри, універсали Б. Хмельницького, інших гетьма­нів, літописи Самовидця, Самійла Величка, Григорія Граб’янки, «Історію Русів» та інші джерельні свідчення. Зразок умілого поєд­нання історичних та лінгвістичних методів дослідження «Слова о полку Ігоревім» залишив видатний історик сучасності Михайло Брайчевський. Він переконливо довів його автентичність і висло­вив слушні думки щодо часу створення пам’ятки та її авторства. Аналізуючи епоху, у якій творив автор, мову джерел, на які він спирався, зокрема Ігоревої пісні, історик зробив висновок про те, що «Слово…» було написане між 1187 і 1202 рр. Спостере­ження над мовою твору, його переобтяженням галицькою говір­кою дозволили вченому припустити, що автор походив із Галича, але добре знав Київ, оскільки у тексті згадуються такі історичні місця, як Боричів тік, церква Святої Богородиці Пирогова тощо. Методи лінгвістики необхідні для з’ясування масштабів негатив­ного впливу на мовне поле України теорії «зближення мов», яка вела до обкрадання словникового запасу української мови, витіс­нення з неї так званих архаїзмів і діалектів, засмічення суржи­ком. Як згадував П. Загребельний, коли він подав до видавництва історичний роман «Диво», то один з відповідальних працівників радив замінити навіть такі слова, як виокремив, сталий, окра­єць, вудженина, неубутній, кулився, архетипи та ін. Лінгвіс­тика потрібна також для осмислення взаємозв’язку історичного процесу та правописних норм, принципів закріплення лексич­них норм у правилах, словниках та енциклопедіях (Я. Калакура; 679 сл.).

Лексична робота.
• Автентичність — справжність.
• Автохтон — корінний житель країни або місцевості; абори¬ген, тубілець.
• Акумулюватися — збиратися, нагромаджуватися, зосереджу¬ватися.
• Архетип — прообраз, ідея.
• Вудженина — копчене м’ясо, шинка.
• Інтеграція — доцільне об’єднання та координація дій різних частин цілісної системи.
• Історіографія — 1. Наука, що вивчає розвиток і нагрома¬дження знань з історії суспільства, а також історичні дже¬рела. 2. Сукупність історичних творів, що стосуються певного періоду або якої-небудь проблеми; історична бібліографія.
• Кулитися — сутулячись, щулитися (від холоду, вітру, страху).
• Лінгвістика — наука про мову; мовознавство.

• Ментальність — 1. Інтелект, розумові здібності. 2. Психіка, психічний стан.
• Палеографія — допоміжна історико-філологічна дисципліна, що вивчає зовнішній вигляд і письмо стародавніх рукописів з метою їх правильного прочитання та встановлення часу та місця написання.
• Топонім — власна географічна назва
• Трансформація — зміна, перетворення виду, форми, істотних властивостей чого-небудь.