Про Івана Федоровича Драча останнім часом говорять більше як про політика і громадського діяча. В інтерв’ю до шістдесятиріччя поета жур­налісти дорікали йому за цей зв’язок, вважаючи, що це шкодить поезії. Але саме свідома громадсько-політична позиція автора у поєднанні з могутнім поетичним даром подарували читачеві поему «Чорнобильська мадонна».

Поезія І. Драча завжди відзначалася віддаленою асоціативністю, різким, ніби механічним поєднанням чуттєвої конкретики деталей із їх незвичним метафоричним наповненням, символізацією. Вже у перших частинах по­еми зустрічаємо такі образи-символи, образи-картини: «паморозь сива бузку посивілого», «у рудому лісі, що сонця рудіший», «лічильник Гейгера пищить так потойбічно». Ці штрихи короткі, але точні, бо достатньо місткі, аби окреслити руйнівну силу вибуху, який несе смерть усьому живому. Кожен образ проводить цю думку по-своєму. У перших двох висловах тра­гічну картину створює повтор слів «сивий» і «рудий», досягаючи худож­нього ефекту: у читача складається враження насильства над природою, передчасного її вмирання. Певну роль відіграє і зіставлення рудого лісу і та­кого ж рудого сонця. Адже і там і там не може існувати життя. Таким чи­ном, художній прийом несе певне смислове навантаження.

Однак не тільки зорові образи створює поет, щоб передати увесь трагізм того, що сталося. Радіація страшна ще й своєю непомітністю, коли тільки спеціальні прилади фіксують небезпеку. Метафорична конструк­ція «лічильник Гейгера пищить так потойбічно» максимально наближає реальний світ живих людей до світу мертвих. Поет сміливо вводить у мову вірша наукову лексику, найменування наукових приладів — «лічильник Гейгера», включаючи таким чином конкретну реальність у поетичний світ людських емоцій, які наділяють реальні риси символічним значенням. Це значення ще й підсилюється словом «потойбічно». Так народжується траг­ічний символ загибелі. І подібних символів багато в усій поемі.

Розкриваючи тему екологічної катастрофи, автор звертає увагу на етичну сторону подій. Не випадково в поемі з’являється біблійна симво­ліка. Іван Драч подає чорнобильську трагедію через призму особистіс-них переживань, однак особистісне тут переходить межі «Я» і сконцент-ровує в собі ідею загальнолюдської трагічної долі. Як це вдається автору? За допомогою широкого спектра художніх засобів: метафоричності, по­будованої на асоціативних зв’язках, гіперболізації максималістськи загост­рених почуттів, побудови фрази. Так, оригінальний рядок «О ноче, но­чуй мене! Днюй мене, дню!» побудований із уживанням тавтології та граматично неузгоджених лексем. Цей прийом допомагає зрозуміти ба­жання ліричного героя повернутися до нормальних умов існування, пси­хічної рівноваги. Але як фатум постає образ вогняного хреста — уособ­лення тотальної всеприсутності й невідворотності лиха: хрест — «на всі небеса». Епітети «пекучий», «палючий», «огнений» та метафора «Падає з нього огненна роса» розкривають шоковий стан людей, які опинилися в епіцентрі катастрофи, і навіть їх фізичні страждання.

Експериментуючи над формою, Іван Драч підпорядковує засоби ху­дожнього зображення головній думці — показати всесвітність трагедії, яка сталася в Чорнобилі, зрозуміти її як попередження зарозумілому люд­ству, що, захоплюючись науково-технічним прогресом, забуває про обо­в’язок перед матір’ю-природою, про відповідальність перед Землею.