Проблему виховання можна називати однією з провідних в англійській літературі. І Чарльз Діккенс не був у цьому першовідкривачем, але він знай­шов свій шлях розв’язання проблеми, показавши лондонське дно без ро­мантизації.

У передмові до одного з видань роману «Пригоди Олівера Твіста» Діккенс писав: «Мені здалося, що зобразити реальних членів злочин­ної групи, намалювати їх в усіх їхній потворності, показати злиденне їхнє життя…— означає… допомогти суспільству». Його представники лондонського дна відверто потворні навіть зовні, тим більше у своїх звичках. Ось б’є в котрий раз свого білого собаку Сайкс, який не знає жалощів ні до кого. Так, як і цей білий собака, звикла собі на лихо до нього Ненсі. Щиро і сильно покохавши Сайкса, Ненсі намагається за­хистити його від усіх бід. Але чи здатен він це оцінити? Певно, ні. І в цьому ми переконуємося, коли він розправляється з Ненсі безжаль­но. Чи міг він пожаліти дитину, яка була для нього лише інструмен­том для крадіжок! Поранений під час нічного нападу, Олівер покину­тий напризволяще. Порятунок хлопчика — справа рук добрих жінок, здатних зрозуміти і повірити людині, знайти у серці співчуття. Оповідаючи про пригоди Олівера Твіста, Ч. Діккенс розгортає широ­ку панораму дна суспільства. Холодні сірі нічні лондонські вулиці, в яких не знайдеш прихистку; брудні й смердючі лігвища — обитель усіх пороків. Ця атмосфера теж виховує. І не в усіх стає мужності про­тистояти брудові, котрий панує довкола. Голод і приниження часто при­мушують маленьких людей хитрувати, брехати і зраджувати. Жор­стокість світу породжує жорстокість дитини. Саме це хвилює письменника, який свідомо оголює найстрашніші виразки англійсько­го дна, бажаючи звернути на них увагу суспільства. Письменник вва­жає, що проблема виховання людини — справа усього суспільства. Одне із завдань роману «Пригоди Олівера Твіста» — показати сувору прав­ду заради того, щоб примусити суспільство бути справедливішим і ми­лосерднішим. З іронією автор вставляє зауваження з приводу тієї чи іншої ситуації, коли респектабельні англійські джентльмени брезгливо відвертаються від бідних знедолених людей, котрі опинилися в робіт­ному будинку. Один із таких героїв-джентельменів Діккенса навіть не має імені, він просто названий паном у білому жилеті. Не зробивши нічого гарного для Олівера та інших сиріт, він пророкує хлопчикові в’язницю і страту. Так письменник порушує ще одне питання: що являє собою істинна вихованість, і чи можлива вона без доброти і милосер­дя. Відповіддю на це питання є увесь роман. І гарне, і негарне у людині може змінювати життя, суспільство людей. І дуже важливо, якими мо­ральними принципами живуть ті люди. Таким є погляд Ч. Діккенса на проблему виховання.