Архів позначки: романтизм

СВОЄРІДНІСТЬ РОМАНТИЗМУ Е. ПО

Едгар По — надзвичайно яскрава постать у світовій літературі. Його поезія значною мірою вплинула на творчість поетів різних народів, але на батьківщині, в Америці, його вірші довго не розуміли і не визнавали. Його прозові твори стали підґрунтям нових жанрів, детективного і нау­ково-фантастичного, тому Ж. Верн і Г. Веллс вважали його своїм учите­лем. Його психологічні новели заклали підвалини психологічної прози. Його критичні праці сприяли формуванню американської національної літератури.

Така різноманітність творчих досягнень Е. По стала можлива тому, що він особливу увагу приділяв художній майстерності твору і розробив свою теорію про завдання творчого процесу, його особливості. Він пер­шим у літературі усвідомив емоційну силу слова і прагнув так будувати свої твори, щоб досягти найбільшого впливу на читача. У цьому полягає найяскравіша особливість романтизму Е. По.

Поезія, за Едгаром По, розкриває ідеали прекрасного, що створюються в уяві поета. Мета його творчості — створити особливий стан емоційного піднесення, в якому можливе миттєве прозріння прекрасного. Так, наприк­лад, побудований вірш «Крук», в якому читач разом із ліричним героєм пе­реживає прекрасні і трагічні почуття. Е. По точно розрахував будову вірша, його ритмічні зміни, навіть почуття, що викликають ті чи інші слова.

Ще яскравіше своєрідність романтизму американського письменни­ка виявилася в його прозових творах. Е. По віддавав перевагу невеликим за розміром жанрам — новелі й оповіданню. Він вважав, що великий твір, який не можна прочитати відразу, не з такою силою впливає на читача, тому що цілісність твору порушується. У прозі він поставив проблему зіткнення свідомості людини з реальністю.

Е. По вірив у Розум. Він вважав, що тільки розум може вивести лю­дину з трагічних протиріч сучасності. У цьому теж полягає своєрідність його романтизму, недаремно його називали раціоналістом у романтизмі.

В оповіданні «Маятник і провалля» По досліджує почуття жаху, що охопило душу героя, і здатність розуму мислити, дивлячись в обличчя смерті. Душа героя жахнулася від сутички зі світом, в якому для неї, душі, немає місця, але розум наполегливо шукає вихід навіть з явно безнадій­ного становища. Людина може мислити й мусить це робити. Щасливий кінець цього оповідання — це нагорода розуму людини. Героя врятували від смерті і катувань інквізиції французькі війська, що увійшли в місто. Але якби не його здатність раціонально мислити, то він загинув би від катувань або від страшного маятника, або впав би у провалля.

Раціоналістичне спрямування романтизму По ще яскравіше вияви­лося в «логічних» оповіданнях, що започаткували детективний жанр. В оповіданні «Золотий жук» розповідь ведеться від першої особи, ім’я якої автор не називає, тому що оповідач уособлює типове мислення, властиве більшості людей. Головний герой — Вільям Легран — мислить незашоре-но, автор наділяє його видатними логічними здібностями. Е. По цікавить людина, процес її мислення, можливості розуму. Оповідач і Легран стали свідками однієї і тієї ж події. Але оповідач не звернув увагу на деякі дрібниці, що допомогли Леграну розкрити таємницю піратського скарбу.

Таким чином, своєрідність романтизму Е. По полягає в усвідомленні сили емоційного впливу слова, художнього твору на читача. Усвідомивши це, По прагне підкорити цю силу, розрахувати її, спрямувати її засобами художньої виразності. Романтичні герої Е. По, на відміну від більшості подібних героїв того часу, живуть у реальному, сучасному авторові світі. Їх романтична винятковість прихована в їх внутрішньому світі, в їх мож­ливостях відчувати й мислити.

ЖИТТЄВА ПРАВДА І РОМАНТИЗМ У КІНОПОВІСТІ О. ДОВЖЕНКА «ЗАЧАРОВАНА ДЕСНА»

План

I. Джерела становлення особистості письменника і його таланту.

II. Поетичне відображення духовного багатства й бідності трудів­ників села — земляків і родичів письменника.

1. Зображення у кіноповісті історичної долі української нації та її культури.

2. Показ сімейних традицій, захоплення талантами родини і кра­сою праці.

3. Роздуми над проблемами неосвіченості, безкультур’я та згуб­них пристрастей людей села.

4. Філософське осмислення краси людини і краси природи.

ІІІ. «Зачарована Десна» — ліричний гімн людині і природі.

ЄДНІСТЬ ПРИРОДИ І ЛЮДИНИ (За повістю М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»)

Тема стосунків людини і природи — одна з провідних у літературі. До неї зверталися і Т. Г. Шевченко, і І. Я. Франко, і Леся Українка, і ще бага­то талановитих митців. І все ж розкриття теми М. Коцюбинським має особливий характер. Природа у його творах не фон, на якому розгорта­ються дії, а живий учасник подій. Ми добре пам’ятаємо чудові психоло­гізовані пейзажі в «Іntermezzo», філософські образи «Fata morgana».

У повісті «Тіні забутих предків» М. Коцюбинський подає картини життя людей, які віднайшли свій шлях і живуть у гармонії з природою. Письменник точно відтворив характер світовідчуття гуцульського етно­су, його філософію, центральним місцем якої була природа.

Не позбавлений романтизації в зображенні світу людей і природи, твір відтворює і реальний перебіг суворого життя в горах, змагання з приро­дою за виживання:

«Так ішло життя худоб’яче й людське, що злилось докупи, як два дже­рельця у горах в один потік». У поле зору автора потрапили руйнування ґаздівств, голод, наймитування, ворогування родів (гуцульська вендета Гутенюків і Палійчуків). Як і в дійсності, життя людей і природи показа­не за принципом світлотіні. З одного боку зображено неповторну красу Карпат, первісну поезію обрядів (свят-вечір, ворожіння на Юрія, похо­вальний обряд), звичаїв (колорити картини літування на полонині). З іншого — бідність, дитячі смерті, кривава помста, влада атавізмів дав­нини, постійна боротьба за виживання. Та поетична самобутність твору не лише в екзотичних пейзажах дивовижного краю, а в тому, як життя природи стало часткою життя людини, невід’ємною рисою її світосприй­мання. Здається, що смерека й людина тут виростають з одного кореня, бо відчувають однаково і кам’янисту гірську землю, і подихи вітрів, і жив-лючу силу води. Може, тому і оживає природа в людській уяві дивними образами. І тоді з’являються різні видіння, творяться легенди і казки.

Це незвичайна єдність людини і природи особливо поетично змальо­вана через сприймання малого Іванка. Про щезників, нявок, русалок не те щоб говорили повсякчас, але жили цим, вірили, і цією вірою зростала душа малого Палійчука. Довкілля було для нього продовженням казки, яку чув з народження. Він був таким, як багато хлопчаків його віку, але разом з тим особливим — людина з багатою уявою має цікавіше внутрішнє і зовнішнє життя. Наділений тонкою чутливою душею, Іван сам навчив­ся грати на флоярі, ніби це дано було йому від Бога. Так само він навчив­ся вірно і ніжно кохати. М. Коцюбинський зрозумів, що казка не йде від людини разом із дитинством. По-новому оживає вона в повір’ях і обря­дах, у побожному ставленні до сил природи, в поетизації праці. Досить пригадати, як незвичайно поводяться пастухи в перший день на поло­нині: ватаг обходить стоїще з вогнем, разом із чоловіками видобуває саме живий вогонь. Справжнім чаклуванням можна назвати процес виготов­лення сиру, який «родиться» в зеленій купелі сироватки. Раз по раз на­трапляємо у творі на незвичайні описи, художні штрихи чи деталі. Ось Черемош: він то «сердито поблискував сивиною та світив попід скелі не­добрим зеленим вогнем», то «простягався в долині, як срібна нитка», то, «як ситий віл», лежав у тих місцях, «там, де йому твердо лежати, він ска­че скажено з каменя на камінь». Таку багатобарвність зустрічаємо у зма­люванні всієї величної природи карпатського краю. Недарма в ці описи часто вплітається мелодія коломийки.

Поезія буття природи і людини, поміж якими ходять духи й приви­ди, веде нас у світ, схожий на казку, повний чудес, таємничий, цікавий і по-дитячому страшнуватий. Але ця романтична казка — висока правда про гармонію людини і природи, про вічність життя.