Едгар По — надзвичайно яскрава постать у світовій літературі. Його поезія значною мірою вплинула на творчість поетів різних народів, але на батьківщині, в Америці, його вірші довго не розуміли і не визнавали. Його прозові твори стали підґрунтям нових жанрів, детективного і науково-фантастичного, тому Ж. Верн і Г. Веллс вважали його своїм учителем. Його психологічні новели заклали підвалини психологічної прози. Його критичні праці сприяли формуванню американської національної літератури.
Така різноманітність творчих досягнень Е. По стала можлива тому, що він особливу увагу приділяв художній майстерності твору і розробив свою теорію про завдання творчого процесу, його особливості. Він першим у літературі усвідомив емоційну силу слова і прагнув так будувати свої твори, щоб досягти найбільшого впливу на читача. У цьому полягає найяскравіша особливість романтизму Е. По.
Поезія, за Едгаром По, розкриває ідеали прекрасного, що створюються в уяві поета. Мета його творчості — створити особливий стан емоційного піднесення, в якому можливе миттєве прозріння прекрасного. Так, наприклад, побудований вірш «Крук», в якому читач разом із ліричним героєм переживає прекрасні і трагічні почуття. Е. По точно розрахував будову вірша, його ритмічні зміни, навіть почуття, що викликають ті чи інші слова.
Ще яскравіше своєрідність романтизму американського письменника виявилася в його прозових творах. Е. По віддавав перевагу невеликим за розміром жанрам — новелі й оповіданню. Він вважав, що великий твір, який не можна прочитати відразу, не з такою силою впливає на читача, тому що цілісність твору порушується. У прозі він поставив проблему зіткнення свідомості людини з реальністю.
Е. По вірив у Розум. Він вважав, що тільки розум може вивести людину з трагічних протиріч сучасності. У цьому теж полягає своєрідність його романтизму, недаремно його називали раціоналістом у романтизмі.
В оповіданні «Маятник і провалля» По досліджує почуття жаху, що охопило душу героя, і здатність розуму мислити, дивлячись в обличчя смерті. Душа героя жахнулася від сутички зі світом, в якому для неї, душі, немає місця, але розум наполегливо шукає вихід навіть з явно безнадійного становища. Людина може мислити й мусить це робити. Щасливий кінець цього оповідання — це нагорода розуму людини. Героя врятували від смерті і катувань інквізиції французькі війська, що увійшли в місто. Але якби не його здатність раціонально мислити, то він загинув би від катувань або від страшного маятника, або впав би у провалля.
Раціоналістичне спрямування романтизму По ще яскравіше виявилося в «логічних» оповіданнях, що започаткували детективний жанр. В оповіданні «Золотий жук» розповідь ведеться від першої особи, ім’я якої автор не називає, тому що оповідач уособлює типове мислення, властиве більшості людей. Головний герой — Вільям Легран — мислить незашоре-но, автор наділяє його видатними логічними здібностями. Е. По цікавить людина, процес її мислення, можливості розуму. Оповідач і Легран стали свідками однієї і тієї ж події. Але оповідач не звернув увагу на деякі дрібниці, що допомогли Леграну розкрити таємницю піратського скарбу.
Таким чином, своєрідність романтизму Е. По полягає в усвідомленні сили емоційного впливу слова, художнього твору на читача. Усвідомивши це, По прагне підкорити цю силу, розрахувати її, спрямувати її засобами художньої виразності. Романтичні герої Е. По, на відміну від більшості подібних героїв того часу, живуть у реальному, сучасному авторові світі. Їх романтична винятковість прихована в їх внутрішньому світі, в їх можливостях відчувати й мислити.