Напевне, в житті кожної людини настає час, коли вона змушена озир­нутися на свій життєвий шлях і замислитися над власною долею.

Здавалося, в житті Скруджа такий момент не настане ніколи. «Це був старий грішник — заздрісний, жадібний, твердий, як кремінь, але ніяке кресало не могло викресати з нього благородної іскри». І торував він дороги життя, «нехтуючи людським співчуттям». Щоб розбудити душу такої люди­ни, потрібне диво. І Діккенс творить таке диво. У Різдвяну ніч Скрудж виру­шає в подорож у часі та просторі, щоб віднайти своє людське серце.

До Скруджа приходить дух минулого Різдва, й одна по одній зміню­ються картини життя Скруджа. Ось він бачить рідне село і себе малень­ким самотнім хлопчиком, покинутим близькими. Найулюбленішим за­няттям цього хлоп’яти було читання. Він тоді уявляв себе Робінзоном, мріяв про великий світ і пригоди. Пригадавши все це, Скрудж заплакав, шкода йому стало і себе малого, і своїх дитячих мрій. Потім побачив він свою маленьку сестру, яка щирим серцем любила його, жаліла й умовила батька забрати хлопця з пансіону додому. І соромно стало Скруджеві, що він відмовився прийти на Різдво до племінника, бо тепер вважав родинні почуття дурницею. Дух Минулого Різдва нагадав Скруджеві, що він був колись веселим і щасливим, радів людям і життю, але гроші поступово заступили в його серці всі почуття.

Потім прийшов Дух теперішнього Різдва. Разом із ним перенісся Скрудж в домівки свого бідного писаря, племінника. Скрізь раділи, свят­кували Різдво, сподівалися на краще. Чув Скрудж, як в обох родинах зга­дали його, пожаліли і побажали щастя.

Останній дух показав Скруджу те, що станеться після його смерті. «Ділових людей», яких так поважав Скрудж, цікавило тільки те, кому старий скнара залишив гроші. Чужі люди були біля його мертвого тіла і розкрадали все, що можна було вкрасти. Жахнувся Скрудж і захотів змінити своє життя.

Подорож у часі та просторі дала можливість Скруджеві осягнути своє життя і сприяла його переродженню.