Архів позначки: проблема

Форми наукового пізнання: ідея, факт, проблема, гіпотеза, теорія.

Наукове пізнання — це цілеспрямований процес, який вирішує чітко визначені пізнавальні завдання, що визначаються цілями пізнан­ня.

В науковому пізнанні формуються і набувають відносної самостійності такі форми та засоби пізнання, як ідея, проблема, гіпотеза, концепція, теорія.

Ідея — це форма наукового пізнання, яка відображає зв’язки, зако­номірності дійсності і спрямована на її перетворення. Ідея в науковому пізнанні виконує багато функцій, основними з яких є: 1) підсумовуван­ня досвіду попереднього розвитку знання; 2) синтезування знання в цілісну систему; 3) виконання ролі активних евристичних принципів пояснення явищ; 4) спрямування пошуку нових шляхів вирішення про­блем. Проблема – це форма наукового пізнання, що є єдністю двох змістов­них елементів: знання про незнання і передбачення можливості науково­го відкриття. Постановка проблеми — це вихід із сфери уже вивченого в сферу того, що ще належить вивчити. Як пошуковий метод проблема включає в себе нове знання, але воно має характер припущення і поряд з істинними положеннями містить також і оману. Проблема є джерелом роз­витку теорії, пошуком шляхів її використання для вирішення практичних завдань, а також визначення меж її застосування і, тим самим, виявлення її обмеженості.

Гіпотеза — це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один з можливих варіантів вирішення проблеми, істинність якої ще не встановлена і не доведена. Гіпотеза є формою розвитку науко­вого пізнання, засобом переходу від невідомого до відомого, від неповно­го, неточного знання до більш повного, точного. Гіпотези висуваються в контексті розвитку науки для вирішення якої-небудь конкретної пробле­ми або для усунен­ня суперечностей між теорією та даними експериментів шляхом прове­дення перевірки, доведення. Після цього гіпотеза перетворюється в нау­кову теорію або замінюється новою гіпотезою.

На основі трьох зазначених форм наукового пізнання в їхній діалек­тичній єдності формується наукова концепція, яка обґрунтовує основну ідею теорії. Концепція — це форма та засіб наукового пізнання, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії, це на­уково обгрунтований та в основному доведений вираз основного змісту теорії, але на відміну від теорії він ще не може бути втіленим у струнку логічну систему точних наукових понять.

Теорія — це найбільш адекватна форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність, яка має струнку логічну структуру і дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності та суттєві характеристики об’єкта. Теорія на відміну від гіпотези, є знан­ням достовірним, істинність якого доведена і перевірена практикою. Від інших видів достовірного знання теорія відрізняється своєю точною логіч­ною організацією і своїм об’єктивним змістом, а відповідно і своїми пізнавальними функціями. Теорія дає змогу зрозуміти об’єкт пізнання в його внутрішніх зв’язках і цілісності, пояснює багатоманітність наявних фактів і може передбачити нові, ще невідомі, прогнозуючи поведінку систем у майбутньому. Дві найважливіші функції теорії – пояснення та передбачення.

Усі ці форми наукового пізнання діалектично взаємопов”язані, і взаємо обумовлюють одна одну.

10.9. Форми і методи наукового пізнання. Особливості методів соціального дослідження

Свідома цілеспрямована діяльність щодо формування і розвитку знань регулюється певними методами й прийомами. Виявлення і розробка таких норм, правил, методів і прийомів складає предмет логіки і методології наукового пізнання. При цьому логіка дає правила виводу одних знань з інших, правила визначення понять. Методи наукового пізнання – способи, що застосовуються свідомо на основі знання загальних законів природи суспільства і мислення, особливих законів пізнання і окремих, специфічних законів наукового пізнання. За ступенем загальності методи поділяються на філософські, загальнонаукові та методи окремих наук, а за сферою застосування – на емпіричні й теоретичні. Кожний з них відображає дійсність у певних формах.

Наукове пізнання:

Методи:
Рівні
Форми
сходження від абстрактного до конкретного, історичний і логічний, аксіоматичний, системно-структурний, математичний та ін.
теоретичний
наукова картина світу, теорія, система законів, теоретичні поняття, ідея
моделювання, аналогія, порівняння, індукція, дедукція, аналіз-синтез, абстрагування
факт, гіпотеза, проблема, концепція
опис, вимір, експеримент, спостереження
емпіричний
емпіричні закони, емпіричні поняття, факти

Слід зазначити, що існують прийоми і методи, притаманні людському пізнанню в цілому, на базі яких будується як наукове, так і повсякденне знання. Вони називаються загальнологічними і подані всередині таблиці.Наукове пізнання виробило також і свої спеціальні методи, головні з яких представлені вище. За браком місця ми позбавлені можливості дати пояснення до кожного з методів пізнання.  Особливо складний характер має соціальне пізнання. Головні його особливості в тому, що в соціальному пізнанні суб’єкт і об’єкт збігаються, відображення дійсності відбувається через інтереси людей, які можуть сприяти об’єктивному пізнанню, а можуть бути і серйозною перешкодою на шляху до нього. Соціальне знання має в основному імовірний статистичний характер. Наукове пізнання як оперативна діяльність включає в себе постановку проблеми, висунення гіпотез, збір фактів, розробку творчої ідеї, перевірку її практикою, розробку теорії, яка дає вирішення поставленої проблеми. Всі наукові методи зв’язані між собою. Об’єктивною основою усього є діалектика – між поодиноким, особливим і загальним. Філософським методом сучасного наукового пізнання є матеріалістична діалектика, методологічна функція якої реалізується через систему категорій, принципів і законів. Діалектика осмислює реальний процес пізнання, розглядає науку в єдиному контексті суспільно-практичної діяльності і дозволяє оцінювати перспективи пізнавального процесу.