| Назва розділу | Зміст літературного матеріалу (письменники, твори) | Предметні уміння та навички |
|---|---|---|
| 1. Усна народна творчість | Загальна характеристика календарно-обрядових, суспільно-побутових та родинно-побутових пісень.Пісні Марусі Чурай. «Віють вітри», «За світ встали козаченьки»
Історичні пісні. «Ой Морозе, Морозенку», «Чи не той то Хміль». Тематика, образи, зміст народних дум і балад. «Дума про Марусю Богуславку». Балада «Бондарівна» |
Учасник ЗНО повинен уміти: Аналізувати літературний твір чи його уривок.Розрізняти види і жанри усної творчості. Розрізняти і називати різновиди календарно-обрядових пісень. Аналізувати зміст, образи, настрої суспільно-побутових і родинно-побутових пісень. Визначати провідні мотиви історичних пісень, характеризувати образи героїв їх – історичних осіб. Визначати тематику й художні особливості балад і дум, пісень Марусі Чурай. Виділяти у фольклорних творах анафори, рефрени, постійні епітети, персоніфікацію, символи, гіперболу, визначати їхню художню роль. |
| 2. Давня українська література | «Повість минулих літ» (уривки про заснування Києва, про помсту княгині Ольги, про напад хозарів)«Слово про похід Ігорів»
Григорій Сковорода. «De libertate», «Всякому місту – звичай і права», «Бджола та Шершень», афоризми |
Знати основні теоретико-літературні поняття: – художній образ, – прототип; – тема, ідея, мотив художнього твору; – проблематика та конфлікт у художньому творі; – сюжет і композиція літературного твору; – позасюжетні елементи;Знати та вміти визначати в літературному творі тропи: – епітет, – порівняння; – метафору, – алегорію, – гіперболу; – метонімію, – оксиморон. Знати характерні риси бароко. |
| 3. Література кінця XVIII — початку XX ст. | Іван Котляревський. «Енеїда», «Наталка Полтавка»Г. Квітка-Основ’яненко. «Маруся»
Тарас Шевченко. «До Основ’яненка», «Катерина», «Гайдамаки», «Кавказ», «Сон» («У всякого своя доля), «І мертвим, і живим, і ненарожденним…», «Заповіт», «Мені однаково» Пантелеймон Куліш. «Чорна рада» Марко Вовчок. «Максим Гримач» Іван Нечуй-Левицький. «Кайдашева сім’я» Панас Мирний «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Іван Карпенко-Карий. «Мартин Боруля» Іван Франко. «Гімн», «Чого являєшся мені у сні», «Мойсей» |
Знати основні теоретико-літературні поняття: – сентименталізм, романтизм, реалізм, їхні ознаки; – епос, новела, оповідання, повість, роман, різновиди повісті та роману; – лірика, сонет, гімн, послання, поема, тематичні різновиди лірики; – драма, комедія, трагікомедія, власне драма, містерія, драма-феєрія.Види комічного: гумор, іронія, сатира, сарказм, гротеск, бурлеск, травестія. Визначати дво- і трискладові віршові розміри. |
| 4. Література XX ст. | Михайло Коцюбинський. «Тіні забутих предків», «Intermezzo»Ольга Кобилянська. «Земля»
Леся Українка. «Contra spem spero!», «Лісова пісня» Василь Стефаник. «Камінний хрест» Микола Вороний. Олександр Олесь. «Чари ночі», «О слово рідне! Орле скутий!..» Володимир Винниченко. «Момент» Павло Тичина. «О панно Інно», «Арфами, арфами…», «Ви знаєте, як липа шелестить…» Максим Рильський «Молюсь і вірю…» Микола Хвильовий. «Я Юрій Яновський. «Подвійне коло», «Шаланда в морі» Володимир Сосюра. «Любіть Україну» Валер’ян Підмогильний. «Місто» Остап Вишня. «Моя автобіографія», «Сом» Микола Куліш. «Мина Мазайло» Богдан-Ігор Антонич. «Різдво» Олександр Довженко. «Україна в огні», «Зачарована Десна» Андрій Малишко «Пісня про рушник» Василь Симоненко. «Лебеді материнства» Олесь Гончар. «За мить щастя» Григір Тютюнник. «Три зозулі з поклоном» Василь Стус. «Як добре те, що смерті не боюсь я», «О земле втрачена, явися!..» Іван Драч. «Балада про соняшник» Ліна Костенко. «Страшні слова, коли вони мовчать», «Українське альфреско», «Маруся Чурай» |
Визначати місце і роль митця в літературному процесі.Знати основні теоретико-літературні поняття: – український модернізм і його особливості; – модерністські напрями та течії: імпресіонізм, неоромантизм, експресіонізм. Знати основні теоретико-літературні поняття: Вміти пояснювати поняття: |
| 5. Твори українських письменників-емігрантів | Іван Багряний. «Тигролови»Євген Маланюк. «Стилет чи стилос?» | Орієнтуватися в основних тенденціях функціонування української літератури за кордоном і творчості українських письменників-емігрантів.Знати особливості пригодницького роману. |
| 6. Сучасний літературний процес | Загальний огляд, основні тенденції.Літературні угруповання (Бу-Ба-Бу, “Нова дегенерація”, “Пропала грамота”, “ЛуГоСад”).
Творчість Ю. Андруховича, О. Забужко, І. Римарука. Утворення АУП (Асоціації українських письменників). Література елітарна і масова. Постмодернізм як один із художніх напрямів мистецтва 90-х років, його риси. Сучасні часописи та альманахи. |
Орієнтуватися в основних тенденціях розвитку сучасної літератури; знати літературні угруповання 80-90-х років, найвизначніших представників літератури.Визначати найхарактерніші ознаки постмодернізму. |
Архів позначки: постмодернізм
ЄДНАННЯ ЖИТТЯ І МИСТЕЦТВА В ЕПОХУ ПОСТМОДЕРНІЗМУ
ХХ століття — час великих змін не лише у суспільстві, але й у самій свідомості людей. І нова література, безсумнівно, стала виразником цих зрушень. Якщо в епоху модернізму можна було говорити про невідповідність сфер життя і мистецтва і про існування ієрархій усередині цих сфер, то в постмодернізмі співвідношення дійсності і вигадки, реального і художнього постає по-іншому.
Художник-постмодерніст завжди перебуває у двох іпостасях, Тут і Там, тобто одночасно виступає і автором тексту, і його героєм, і чита-чем-критиком. При цьому у художньому творі зникає межа між реальністю і вигадкою, сном і дійсністю, зеленим і потойбічним.
Література постмодернізму — це постійний обмін прямими і переносними значеннями слів, провокація письменником читача і навпаки. Цей обмін веде до того, що межа між «своїм» і «чужим» художнім словом стирається, тому текст одного автора перетікає у текст іншого так само, як взаємо перетворюються персонажі мультфільму «Пластилінова ворона». Із єдиного матеріалу (в літературі — художнього тексту) можна створити усе, що автор побажає: етикетку, ліричний вірш чи напис на паркані. (Утім, ліричний вірш так само може бути написаний на огорожі.)
Література перетворюється на гру, в якій беруть участь усі, хто пише і читає. Постмодерністські художники полюбляють використовувати ролі і маски; вони не «витають» над текстом, як всюдисущі божества, і не вважають написаний ними твір лише своєю власністю, тому що усвідомлюють, що хистка будова твору складається з тисячі піщинок: зу-мисних і несвідомих цитувань, алюзій, «чужих» метафор і образів. Така «демократизація» літератури взаємодіє з любов’ю постмодерністів до міфології — адже світ належить усім, і водночас кожний може створювати власну міфологію. Якщо скористатися термінологією К. Маркса, можна сказати, що література (і мистецтво) є принципово не відчужуваним продуктом виробництва: зробивши свій твір набутком усіх, автор не втрачає його.
Зникає і розподіл літературних жанрів на «високі» і «низькі». Таке розмежування існувало ще від часів Аристотеля. Але в епоху постмодернізму жанри і стилі письмового мовлення, що вважалися «низькими» чи недостатньо «літературними» (як, наприклад, коментарі чи словникові статті) стали рівноправними з такими «заслуженими» жанрами, як роман чи поема. Художнім твором може вважатися навіть табличка на дверях або відправлений електронною поштою лист.
Оскільки письменник стає уважним читачем і критиком своїх творів, в епоху постмодернізму виникає велика кількість «мистецтва про мистецтво». Створюються «романи про роман», де вигадка і реальність настільки взаємопроникні, що читач може остаточно заплутатися. Але виявляється, що джерело цієї плутанини — не лише художній текст, але й сама дійсність. Історичні події змінюють одна одну з шаленою швидкістю, теле-, радіо- і віртуальний ефір заповнений неосяжною кількістю інформації, тому сучасній людині важко зрозуміти, де закінчується її істинна дійсність і де починається штучна, нав’язана їй ззовні.
Постмодернізм — це не просто літературний напрям, а новий стан світу і людини у ньому. Реагуючи на еволюцію людської свідомості у ХХ столітті, література змінює свою внутрішню природу. Життя і мистецтво, письменник і читач, високе і низьке, реальне та ірреальне — усі ці колишні опозиції тепер взаємодоповнюють одна одну, єднаються у цілісному культурно-історичному просторі.