П’єса І. А. Кочерги «Ярослав Мудрий» — вершина майстерності пись­менника. Це справжній гімн не князеві, хоча б і названому Мудрим, не вождеві, а безсмертній творчій силі народу, полум’яному патріотизмові, любові до Батьківщини.

Образ Ярослава Мудрого привабив Івана Кочергу передусім як об­раз суперечливий, у якому тісно поєдналися, з одного боку, лицарська відвага, державний розум, підтримка науки, знань, культури, щедрість, а з іншого — честолюбство, лукавство, лякливість. В уяві драматурга по­стала трагічна постать людини енергійної, запальної, активної, яка шука­ла істину і помилялася, дбала про добробут вітчизни і забувала про де­яких гідних її синів.

Ця постать і стала композиційним та сюжетним центром п’єси. Уже у першій частині І. Кочерга майстерно намічає ті лінії, за якими буде роз­гортатися драматична дія. Він знайомить нас із ченцями — переписува­чами книг Сильвестром, Микитою, Свічкогасом, родиною київського кня­зя — дружиною Інгігердою, доньками Єлизаветою та Анною, майбутнім зятем Гаральдом. Читач довідується, що Ярослав має не лише однодумців, а й ворогів. Так, чернець — «списатель книг» Микита — розмірковує:

Та хочу все ж тепер я сам пізнати, Чим він людей отак причарував, Владика Русі, Мудрий Ярослав…

Це питання для нього досить важливе, бо він, син новгородського бо­ярина, не може забути, що Ярослав стратив за непокору його батька. Ду­шевна рана хлопця тим пекучіша, що він добре знає, як Коснятин, інші новгородці не раз виручали київського князя в скрутну хвилину. Але жа­доба помсти і гнів на кривдника змінюються у серці Микити глибоким розумінням державотворчої, високопатріотичної діяльності Ярослава, хай і не позбавленої помилок:

…пізнав так близько розум дивний Мудрішого з усіх земних царів, Пізнав того, хто не лише в добрі, А навіть в злі і в хибах все ж нехибний, Немов насправді вишнього рука Його веде до правди в помилках! Що б не робив і як би не блукав,— Завжди мети доходить Ярослав! Ця сюжетна колізія перегукується за своєю напругою і внутрішнім драматизмом зі стосунками великого князя і Журейка. Журейко — будівничий, зводить храми, живе за правилом:

Раніш ніж храми будувать святі, Годиться правду ствердити в житті.

Його душа така ж висока, як і творіння рук. Чимало сторінок п’єси при­свячено змалюванню родинного життя великого князя. Він — люблячий батько, ніжний і лагідний у ставленні до дочок. Але, дбаючи про інтереси держави, одружує їх з іноземцями, хоч сам гірко переживає розлуку з дітьми. Складні стосунки Ярослава з дружиною Інгігердою, шведською принцесою. Ця вольова і владолюбна жінка не завжди підтримує наміри свого чоловіка, особливо коли йдеться про варягів. Вона вступає у змову з родичами, щоб знищити Ярослава. І тільки щаслива випадковість рятує князя. Зрада найближчої людини боляче ранить його серце так само, як і смерть Єлизавети, перед якою він відчуває свою провину.

Отже, майстерне переплетіння різних сюжетних ліній служить розк­риттю образу головного героя. Зображення його діяльності як політика, князя, захисника рідної землі доповнюється змалюванням Ярослава як людини з властивими їй вадами, помилками, ваганнями. Герой — воїн і бу­дівничий — керується правилом: «Раніш закон, а потім благодать». Та складне, багатогранне життя змушує цю людину йти на компроміси із самим собою, своєю совістю і переконаннями, але при тому завжди пам’ятати про інтереси держави.

Отже, кістяк твору, його композиційне ядро становить образ Ярослава. Він поступово, хронологічно розкривається перед нами від дії до дії. П’єса має класичну побудову — п’ять частин (дій), кожна з яких окреслюється якоюсь поетичною назвою. Перша — «Сокіл». У ній майстерно викорис­тано художню деталь: саме птах привів Гаральда до Єлизавети, хоча нор­везький принц переслідував на полюванні її сестру. Цим епізодом вво­диться в дію «варязька» сюжетна лінія.

Друга частина — «Закон і благодать» — характеризує державні пріори­тети Ярослава Мудрого, його прагнення до миру і спокою в країні, до забез­печення цілісності і недоторканості її кордонів, до розбудови міст, храмів, до поширення книг. У третій частині автор звертається до образу незвичайно­го снігу, що випав раптово навесні. Тому ця частина має назву «Квітневий сніг». Вона сповнена різними несподіванками, іноді трагічними, як, наприк­лад, смерть Милуші. Сюжетним ядром четвертої частини є стосунки Яро­слава Мудрого і Журейка, який рятує князя від варязької змови. І, нарешті, остання частина — «Гуслі і меч» — підкреслює в характері героя дві найваж­ливіші основи: оборонця рідної землі і мирного будівничого.

Такою гармонійною є побудова п’єси, яка виявляється і в детальному, яскравому зображенні не тільки головних, а й другорядних дійових осіб: і в доборі закоханих пар, де чоловік втілює мужність, рішучість, а дівчина — лагідна, ніжна, тендітна (Гаральд — Єлизавета, Журейко — Милуша); і в чер­гуванні сцен драматичних із жартівливими (уже згаданий епізод полюван­ня на сокола, життєва історія Свічкогаса чи блюзнірство купця Парфенія).

Романтична поема І. Кочерги «Ярослав Мудрий» — гімн рідному на­родові. Але водночас поема — апологія князівської жорстокості, в чому позначився тиск на драматурга його деспотичної доби.