Українізація — короткочасний і малодосліджений період в історії нашої країни. Це була слабка спроба протиставити хоч щось повальній русифі­кації, яка тривала в Україні кілька століть, починаючи з царських часів і до радянських. Віками утверджувана думка про другосортність української нації, мови привела до незворотних процесів. Ті з українців, які хотіли доби­тися чогось у житті, особливо зробити кар’єру, усіма способами відхрещува­лися від свого українства, відмежовувалися від своїх коренів. У цих людей ніхто не намагався виховати почуття патріотизму, ніхто не знайомив їх із правдивою, справжньою історією народу. Тому й виросли такі безбатченки, як Мина Мазайло з однойменної п’єси Куліша, Рина, Лина, тьотя Мотя.

Микола Гурович Куліш обрав для свого твору жанр комедії, бо що, як не сміх, може найдошкульніше вдарити по Мазайлах, які роду свого цу­раються. Твір іскрометний, пересипаний такими мовними перлами, що запам’ятовуються надовго. Разом із тим не можна не відчути того болю й смутку автора, який прозирає між рядками, адже саме серед українців (колишніх, як вони вважають!) знаходяться найзапекліші вороги укра­їнської мови, національної історії.

Головний герой комедії Мина Мазайло — чутливий і знервований, багатослівний. Він упертий і сентиментальний, довіряє лише власному серцю. Скільки ж зусиль він, як і мольєрівський міщанин-шляхтич та Мар­тин Боруля Карпенка-Карого, докладає, щоб змінити своє прізвище на ро­сійське і більш, на його погляд, благозвучне — Мазєнін! Мазайло зазнає великого страху, ледь не непритомніє, поки дізнається, як можна змінити прізвище. Іде на сварку і розрив із власним сином Мокієм, який любить «укрмову» і не хоче міняти своє прізвище. Наймає учительку «правільних проізношеній», бере участь у родинній дискусії, до якої підключилися вже й родичі та знайомі. Йому навіть слова «помер Мазєнін, Мина Маркович» здаються музикою і кращими, ніж, скажімо, «помер Мазайло». Анекдо­тичність такої ситуації очевидна, і сам герой уже не помічає, наскільки він жалюгідний і смішний у своїх мріях.

Художній геній драматурга, на наш погляд, полягає у тому, що сюжет комедії гострий, напружений, а його герої непередбачувані у своїх вчин­ках, типові і разом із тим неповторно-самобутні. Хіба можна забути тьо­тю Мотю, для якої «єтого нє может бить, потому што єтого нє может бить нікада» є доказом із залізною логікою, і котра вважає, що лучше «бить ізнасілованной, нєжелі українізірованной».

У своїй комедії М. Г. Куліш зумів гостро висміяти і засудити націо­нальну упередженість і зверхність — від «хатнього» українського націо­налізму до великоросійського шовінізму.

Від часів Куліша дуже змінилося життя людей, їх побут. Але мини мазайли залишилися і чинять опір впровадженню української мови як державної. То їм би не завадило почитати «Мину Мазайла» і подивитися на себе збоку. Великий український поет Т. Г. Шевченко говорив: «Учі­тесь, читайте, й чужому научайтесь, й свого не цурайтесь». Цього мудро­го заповіту нам усім і слід дотримуватися.