Тривалий час перебували у забутті ім’я і творчість Миколи Кіндратовича Вороного. Видатного майстра поетичного слова віднесли до розряду дрібнобуржуазних поетів і понад тридцять років не друкували його твори, а самого М. Вороного знищили у сталінських таборах. Але ім’я поета назавжди вписане в історію нової української літератури. М. Вороний своєю творчістю намагався вивести українську літературу на європейський рівень.
Для поезії М. Вороного характерні глибокі філософські роздуми, патріотизм і гаряче бажання щастя рідному народу, рідній Україні.
Проблема історичної пам’яті народу розкривається в поемі «Євшан-зілля». Твір був написаний у 1899 році, але зовсім недавно дійшов до нас.
Поема переносить читача у сиву давнину. Князь Володимир Мономах «під час походу» взяв у полон улюбленого сина половецького хана. Швидко юнак забув рідний степ, став «край чужий, чужі звичаї як свої рідні уважати». Але старий хан сумує за сином і споряджує до Києва посланця, щоб той відшукав хлопця й нагадав тому про рідний край. Знайшов посланець юнака в Києві і заспівав йому пісень половецьких:
Але спів цей ніжний, любий Ані перший, сильний, дужий, Не вразив юнацьке серце,— Він сидить німий, байдужий.
Мудрий співак Ор все-таки знаходить спосіб зворушити душу юнака. Він дає йому понюхати сухого євшан-зілля. І відбувається диво:
Рідний степ — широкий, вільний, Пишнобарвний і квітчастий Раптом став перед очима, З ним і батенько нещасний.
Для чого автору ця стара легенда? Чи тільки цікава подія? Поет відповідає:
Ні, про інше щось говорить Те старе оповідання.
М. Вороний із болем у серці звертається до людей, які відцуралися від своєї батьківщини, які, потрапивши на чужу землю, забули рідну мову. Чимало синів і дочок України блукають по світу в пошуках щастя. Це до них звернені слова поета:
Краще в ріднім краї милім Полягти кістьми, сконати, Ніж в землі чужій, ворожій В славі й шані пробувати!
Чи не згадаємо ми, прочитавши ці рядки, славнозвісне Шевченкове: «Хто матір забуває, того Бог карає»? Горе тій людині, тому народу, який забуває своє коріння. Історичне безпам’ятство руйнує нації.
Патріотизм М. Вороного, його любов до батьківщини не можуть не хвилювати. Порушена поетом проблема історичної пам’яті народу і через сто років після написання твору продовжує бути актуальною. У нашого наро-да намагалися відібрати пам’ять, писали й переписували нашу історію. Але були і є в Україні люди, патріоти, які домагаються історичної правди для народу України. Тільки пізнавши свою історію, усі світлі і темні її боки, український народ може усвідомлено будувати своє майбутнє.