Архів позначки: “Мiсто”

ПРОБЛЕМА СЕНСУ ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ В РОМАНІ В. ПІДМОГИЛЬНОГО «МІСТО»

11 клас, Твори з української літератури, , , , , , , , ,

Роман В. Підмогильного «Місто» з часу його виходу в світ й до сього­дення сприймався неоднозначно. Ключем до прочитання твору є епіграфи. Перший, взятий із талмуду, стверджує: «Шість прикмет має людина: трьо­ма вона подібна на тварину, а трьома на янгола: як тварина — людина їсть і п’є; як тварина вона множиться і як тварина — викидає; як янгол — вона має розум, як янгол — ходить просто і як янгол — священною мовою роз­мовляє». Другий епіграф — з роману А. Франса «Таїс»: «Як можна бути вільним,… коли маєш тіло?»

В. Підмогильний — тонкий психолог, тому він намагається створити образ людини, в душі якої відбувається безперервна боротьба між добрим і злим началами, між духовним і тваринним, щоб простежити, хто ж буде переможцем. В. Підмогильний показує історію розвитку людини, що по­трапила з одного життєвого середовища в інше (із провінції до столиці).

Автор прагнув зрозуміти, хто є людина і яке місце їй відведене у цьо­му житті, для чого вона живе і як повинна жити. В. Підмогильний нама­гався поставити людину перед самою собою, змушував її зазирнути у власну душу, адже лише через пізнання людини можна дати відповідь на одвічне питання: у чому сенс життя?

Кожен герой роману — неоднозначна, нестандартна особистість. Для одних персонажів світ постає позбавленим сенсу, своєрідним абсурдним середовищем (Зоська, Максим). Для Бориса Задорожного, інструктора клубної роботи, сенс життя — у матеріальному задоволенні своїх потреб. Інші персонажі все життя прагнуть усвідомити творчі можливості свого «Я», адже самореалізація — головна мета їхнього життя. Кожен герой по-своєму реагує на складні життєві ситуації. Але страх перед майбутнім, відчуття непотрібності, самоти притаманні майже всім героям роману.

Найцікавішим у романі «Місто» є образ головного героя Степана Радченка. Читаючи твір, весь час задаєш собі питання: хто ця людина? «Завойовник» міста чи його «жертва»? З одного боку, ми захоплюємося блискучим кар’єрним ростом Степана, але з іншого — нас обурює його жор­стокість у ставленні до жінок. Щоправда, герой час від часу каїться перед самим собою за свої гріхи. Але чи можна йти до щастя по головах та трупах інших людей? І хоча роман закінчується тим, що Степан переможно ди­виться на завойоване ним місто із вікна своєї фешенебельної квартири, але читач розуміє, що це ще не кінець. Місто «зтерло» героя, згубило в його душі одвічні людські чесноти. А хіба можуть лише матеріальні блага та ка­р’єра зробити людину щасливою? Звичайно, ні. У серці головного героя немає місця коханню, співчуттю, милосердю, а тому він — глибоко нещасна людина. Так, він розкрив своє творче я, досяг матеріальних благ, але сенсу життя так і не зрозумів…

Валер’ян Підмогильний (1901—1937)

Біографії письменників, , , , , , , , ,

Валер’ян Петрович Підмогильний народився 2 лютого 1901 р. в с. Чаплі під Катеринославом (нині увійшло до складу Дніпропетровська) в селянській родині. 1910 р. Валер’ян після початкової сільської школи вступив до Катеринославського реального училища, яке закінчив у червні 1918 р. Восени того ж року вступив до Катеринославського університету. 1919 р. він залишив навчання і працював учителем у Павлограді та Катеринославі. 1921 р. письменник переїхав до Києва. З 1923 р. В. Підмогильний працював редактором видавництва «Книгоспілка», пізніше редактором журналу «Життя і революція», був одним із засновників літературної групи «Ланка» (з 1926 р. — МАРС (Майстерня Революційного Слова)), до якої входили київські письменники попутники (тобто письменники, котрі не пропагували у творах комуністичну ідеологію, але й не виступали проти). 1929 р. В. Підмогильний переїхав до Харкова, де працював консультантом з іноземної літератури в кооперативному видавництві «Рух». У грудні 1934 р. письменник був заарештований і за¬суджений на десять років ув’язнення в концентраційному таборі на Соловецьких островах. 3 листопада 1937 р. В. Підмогильний був розстріляний в урочище Сандормох у Карелії.
Перші оповідання В. Підмогильний почав писати, ще навчаючись в реальному училищі. 1920 р. вийшла збірка, яка мала назву «Твори. Том І». 1921 р. друкуються оповідання «В епідемічному бараці», повість «Остап Шаптала». 1922 р. в еміграційному журналі «Нова Україна», який видавав В. Винниченко, був надрукований цикл оповідань «Повстанці» та оповідання «Іван Босий». 1924 р. вийшла книжка оповідань «Військовий літун», 1925 р. — повість «Третя революція». Популярність і визнання приніс В. Підмогильному роман «Місто» (1928), який викликав широку дискусію. Офіційна критика засудила твір, визнавши його «наскрізь несучасним», «песимістичним», «класово ворожим», у якому «соціальні чинники» підмінені «психологічними» тощо. 1930 р. на сторінках журналу «Життя і революція» було надруковано роман «Невеличка драма», який також брутально засудили критики. В останні роки життя письменник зміг видати новелу «З життя будинку», незавершена «Повість без назви» була надрукована лише 1988 р. В. Підмогильний багато перекладав, зокрема твори Вольтера, Д. Дідро, О. де Бальзака, А. Франса, Г. де Мопассана, Г. Флобера та ін. Активно займався письменник і проблемами функціону¬вання української мови, уклавши разом із Є. Плужником словник «Фразеологія ділової мови», який видавався 1926 та 1927 рр.
Прозу В. Підмогильного можна назвати інтелектуально-психологічною. Світогляд письменника сформований під впливом зарубіжної класичної літератури ХХ ст. та найяскравіших представників західноєвропейської філософії поч. ХХ ст.: З. Фрейда, Ф. Ніцше, А. Шопенгауера. З-поміж попередників В. Підмогильного слід згадати кращих представників української оповідної прози: М. Коцюбинського, В. Винниченка, В. Стефаника. Як і його попередників, письменника цікавила насамперед людина у проявах людського, її внутрішній та емоційно-духовний світ. Найкращий роман В. Підмогильного «Місто» написано за моделлю французького реалістичного роману, передусім «Милого друга» Гі де Мопассана. Письменник у романі «Місто» вдало поєднує реалістичну манеру письма з поглибленим психологізмом, увагою до взаємодії свідомості та підсвідомості в людській поведінці, духовного та біологічного начал. Самотність та відчуженість головних персонажів прози В. Підмогильного в неприродному й абсурдному світі, поро¬джені несвободою людини, яскраво свідчать про превалювання у філософсько-естетичній концепції письменника екзистенціальних мотивів.

Екзистенцiальнi мотиви у романi Валер’яна Пiдмогильного “Мiсто”

Твори з української літератури, , ,

Екзистенцiальнi мотиви у романi Валер’яна Пiдмогильного “Мiсто”
Серед усiєї рiзноманiтностi i неоднорiдностi нової української лiтератури вiд часiв I. Котляревського i до сьогоднiшнiх днiв, безсумнiвно, одним iз найяскравiших її явищ стала епоха 20-30-х рокiв XX столiття. Вона представлена цiлою плеядою непересiчних митцiв, як-то: М. Рильський, М. Зеров, М. Кулiш, М. Хвильовий та багато iнших. Однак в ряду надзвичайно талановитих письменникiв, поетiв, драматургiв того часу кожен виокремлювався з-помiж iнших i своїми особистiсними якостями. Наприклад, М. Хвильовий – усiх хвилював, примушуючи задавати ся широким колом питань сучасностi, М. Зеров – був взiрцем академiзму i в мистецтвi й у життi, а от В.Пiдмогильний був охарактеризований одним iз своїх сучасникiв – Ю. Смоличем – як надзвичайно iнтелiгентна особистiсть та найбiльш iнтелектуальний письменник.
Бачиться, заувага Ю. Смолича не втратила своєї актуальностi i донинi. Бо недарма ж твори письменника, якi не так давно повернулися з радянських спецхронiв, зачаровують сьогоднiшнього читача багатою образною мовою, вражають глибоким осмисленням одвiчних унiверсальних людських питань: хто я в цьому свiтi? куди прямую у життi? – i проблем, притаманних українському народу, як-то: стосунки села i мiста, нацiональне питання та iншi.
I це не дивно, адже В. Пiдмогильний , надихнувшись милозвучнiстю маминих пiсень, багатством рiдної мови, лiтературною традицiєю українських письменникiв вбирав усе найкраще i зi свiтового мистецтва, особливо ж iз класикiв французької, росiйської лiтератури. Така школа художньої майстерностi, пiдсилена неабияким мистецьким чуттям та гостро аналiтичним розумом, врештi й дала можливiсть письменнику осмислити проблеми свого часу i рiдного народу на небувало високому iнтелекту альному рiвнi. До речi буде сказано, що весь спектр проблемної палiтри В. Пiдмогильного так само злободенний i для нашої епохи.
Говорячи про творчу спадщину письменника, треба вiдзначити, що вона надзвичайно строката i в жанровому i в проблемно-тематичному планах. Хоча Пiдмогильний прожив i не довге життя, проте у його доробку є аж два романи, повiсть, кiльканадцятеро новел, i кожна рiч по-своєму оригiнальна, цiкава i глибока. Та вершиною творчого генiя митця все ж став роман “Мiсто” – твiр, який викликав небувалий ажiотаж у 20-i роки, а повернувшись у 80-i так само не мiг залишати байдужим читачiв. I причин тому декiлька. Найперше, це високоху дожнiй роман. По-друге, проблематика твору нова, точнiше, спосiб бачення старих проблем своєрiдний за своєю суттю i талановито втiлений в образнiй системi. А ще роман “Мiсто” можна вважати одним iз перших фiлософських романiв в українськiй лiтературi, в якому органiчно переплелося побут i психологiя, мистецтво i фiлософiя.
Не будемо продовжувати перелiк, а лише ще раз подивуємося як В. Пiд-могильний силою свого розуму i таланту змiг створити образ героя – Степана Радченка, погляди, свiтовiдчуття, поведiнка якого, за спостереженнями сучасних дослiдникiв, повторюють фiлософськi побудови французьких екзистенцiалiстiв А. Камю, Ж. П. Сартра. Але що найцiкавiше, роман В. Пiдмогильного написаний набагато ранiше, анiж французькi мислителi зумiли повiдати свiту, що сучасна людина – самотнiй подорожнiй, закинутий у цей безглуздий свiт, i все, що є у нього, це безмежна свобода, яку вiн має або спрямувати на творення гiдного iменi Людини життя, або ж гинути, не вiдаючи, що є вищi цiлi i справжнi iстини, як-то, любов, творчiсть. Саме цi надзавдання роблять iз людини Людину, надаючи смисл її iснуванню або екзистенцiї. Звичайно ж, буде перебiльшенням говорити, що образ Степана Радченка – це суто екзистенцiалiстський образ. Нi, В. Пiдмогильний просто спостерiг людину свого часу i, проаналiзувавши її життя, зробив певнi висновки, i вони в свою чергу виявилися суголоснi iдеям французьких екзистенцiалiстiв. Наприклад, Радченко завойовує мiсто, жiнок, намагається досягти якихось вершин в життi, але з кожним кроком, з усе збiльшуваною кiлькiстю вражень вiн починає усвiдомлювати, що насправдi його життя позбавлене глибинного смислу, що вiн просто-напросто борсається у життi, точнiше, життя грається ним. Усвiдомлення цього факту вiдбувається не вiдразу: В. Пiдмогильний проводить свого героя через ряд випробувань: через розчарування власними силами, через смерть близької людини Зоськи, через трагедiю Максима – всi цi точки на життєвому шляху Радченка врештi вiдкривають йому очi на власне безглузде iснування. Герой знаходить спосiб реалiзувати себе у цьому свiтi, надати своєму життю смислу – вiн починає творити, стає письменником, щоб написати повiсть про людей, а, може, i про себе, розповiвши їм, що життя – це безмежна свобода, але цiлеспрямована i осмислена самою людиною.
Окрiм цiкавих фiлософських пластiв роману, якi iнколи глибоко прихованi i зрозумiлi або вузькому колу iнтелектуалiв, або ж тому хто добре попорпається у творi, “Мiсто” дасть поживу i багатьом iншим своїм читачам: хто цiкавиться психологiєю, любиться у спостереженнi людини – порадiє тонко виписанiй душi героя; кому до вподоби любовна проза, той також буде iз захопленням спостерiгати життєвi перипетiї Степана. I це не межа тем, iдей, мотивiв роману “Мiсто”. Так само як не був цей твiр межею творчого польоту В. Пiдмогильного, на жаль, жорстоко обiрваного свавiльною рукою сталiнської тиранiї.