Дев’ятий клас — найбільш відповідальний і важкий етап шкільного курсу літератури. Перехід від уроків літературного читання до вивчення систематичного курсу літератури на основі художньо-історичних принципів вимагає якісно нового ставлення школярів до красного письменства. Дев’ятикласники-читачі перебувають у складному стані переходу від переважно моральної оцінки літературних творів до їх соціально-естетичного осмислення.
Дев’ятикласникам притаманні своєрідні якості, пов’язані з віковим розвитком, віковою психологією, переходом від підліткового віку до юнацтва. Якщо п’ятикласники-шестикласники відзначаються «наївним реалізмом», тобто злиттям мистецтва і дійсності, емоційною цілісністю та схематизмом читацького сприйняття, то для учнів сьомих-восьмих класів художній текст цікавий настільки, наскільки він співзвучний з їхніми етичними проблемами у зв’язку з усвідомленням себе як особистості; у школярів стрімко розвивається читацька уява, здатність до конкретизації літературних образів. У дев’ятому-одинадцятому класах школярі повинні усвідомити історичні та естетичні зв’язки мистецтва і життя, причинно-наслідкові зв’язки у творі і відійти від конкретизації літературних образів.
Відповідно до чинних програм обсяг творчої роботи дев’ятикласника повинен складати 2,5—3 сторінки у класах з українською мовою навчання та 2—2,5 сторінки у класах з російською мовою навчання.
Серед видів творів на літературну тематику можна виділити: характеристику героя; аналіз окремого епізоду, картини твору; порівняльну характеристику образів; аналіз твору чи творчості письменника в цілому; розгляд проблеми, порушеної у творі чи проблематики творчості; з’ясування вражень і почуттів, які виникли під час прочитання книги.
Здебільшого при написанні таких творів використовується тричленна форма побудови: вступ, основна частина, висновок, хоча можлива й інша, оригінальна композиція.
Написання твору складається з таких етапів:
– вибір і осмислення теми;
визначення основної думки (що ставиш за мету довести, утвердити, схвалити, засудити, у чому переконати);
збір потрібного матеріалу (елементів характеристики героїв, фактів, доказів, спостережень, узагальнень, асоціативних образів), виписування відповідних цитат;
– з’ясування основного типу мовлення твору (розповідь, опис, роздум) та стилю мовлення (публіцистичний, художній, художньо-публіцистичний тощо);
– складання плану (простого, складного, цитатного);
– написання твору на чернетці й перевірка.
У вступі до твору на літературну тему, як правило, характеризується час, про який ідеться, історія написання художнього полотна, згадується автор або характеризується основна проблема, яку порушує і намагається вирішити письменник.
В основній частині твору-характеристики героя (а також узагальненого образу) описується: зовнішність; соціальний стан; рід діяльності; здібності, інтереси, захоплення; вчинки та дії; стосунки з оточуючими — рідними, близькими, друзями, співробітниками, сторонніми людьми, ворогами; ставлення до природи; моральні якості; мова; ставлення автора та власні враження того, хто пише твір.
Про моральні якості героя можна дізнатися з того, як його характеризують інші персонажі, із самохарактеристики, із вчинків та дій, які виявляють його ставлення до оточуючих, до навколишнього середовища, із того, як герой говорить.
Аналіз епізоду твору можна зробити: визначивши його тему; коротко з’ясувавши його зміст; схарактеризувавши образи (це можуть бути також узагальнені образи, наприклад, рідної землі, степу, отчого дому, дороги, моря); визначивши значення епізоду у розкритті загальної теми та ідеї; розкривши роль виражально-зображувальних засобів для створення яскравої, художньо переконливої картини.
Порівняльна характеристика передбачає: коротку характеристику об’єктів порівняння; визначення спільних рис; з’ясування відмінностей та їх причин.
При аналізі художнього твору з’ясовується: літературний вид і жанр; тематика і проблематика; сюжет і композиція; позасюжетні елементи (авторські відступи, вставні епізоди, обрамлення, присвята, епіграф); система образів; символіка, художні прийоми та засоби; значення назви твору.
При аналізі творчості письменника в цілому: визначається тематика, проблематика творів, їх види і жанри; робиться узагальнений аналіз творів за темами та жанрами (особливо у поезії) з прикладами, цитуванням; з’ясовується відповідність змісту й форми; визначаються виражально-зображувальні засоби, прийоми, які найчастіше використовує автор.
Твір дев’ятикласника може бути присвячений і розгляду окремої проблеми, висвітленої в окремому творі, у творах одного чи кількох письменників.
Найлегшим і найважчим одночасно є написання твору типу «Мої думки з приводу прочитаного та враження від прочитаного… » й твори, пов’язані з проблемними питаннями. Ці роботи вимагають не лише знання літературного матеріалу, а й уміння формулювати свої думки, знаходити асоціативні зв’язки, паралелі, аналогії в реальному житті, застосовувати власний життєвий досвід, передавати свої враження.
Структура основної частини твору, в основі якого власні спостереження, думки і враження від прочитаного, може бути такою:
– які епізод(и), образ(и), проблема(и) привернули увагу і чому;
– що приваблює більше і чому — зміст чи форма;
– з чим асоціюється, з яким фактом, явищем, спостереженням із власного життя перегукується твір, проблема;
– який настрій викликає, до яких висновків підводить.
У висновку твору будь-якого виду підсумовується сказане, з’ясовується значення образу, теми, проблеми, творчості письменника, його місце в літературному процесі; відзначається художня майстерність; висловлюються власне ставлення до прочитаного, враження, які справив твір у цілому.
У творі на літературну тему думки повинні викладатися в логічній послідовності, без повторів слів та виразів; твердження мають бути аргументованими. Цитати використовуються помірно, вони повинні бути невеликими за обсягом, влучними, точними і відповідати оригіналу. Твір може мати епіграф — висловлювання відомих людей, яке асоціюється або перегукується з основною думкою чи проблемою, порушеною у творчій роботі учня.