Архів позначки: лінгводидактичний

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ КУЛЬТУРИ УСНОГО МОВЛЕННЯ СПОРТИВНИХ ТЕЛЕЖУРНАЛІСТІВ

Усебічне вивчення проблем культури мовлення ЗМІ є одним з актуальних завдань сучасних мовознавчих, психо- та соціо­лінгвістичних, лінгводидактичних студій. На сучасному етапі активізації державотворчих процесів у демократичному руслі велика увага приділяється лінгвістичному аспектові діяльності засобів масової інформації, зокрема, телебачення. Багатоаспектність такого явища, як усне мовлення, цілком закономірно ста­вить його в центр наукових зацікавлень вітчизняних та зарубіж­них дослідників, причому не лише мовознавців, а й психологів, соціолінгвістів, письменників, журналістів.

В умовах національно-культурного відродження України до працівника телеефіру — тележурналіста, ведучого, коментатора, здатного реалізовувати у професійно-мовленнєвій діяльності зав­дання, що стосуються формування громадської думки, виховання політичне свідомих, з активною життєвою позицією членів су­спільства ставляться нові вимоги. Інакше кажучи, сучасний теле­журналіст має бути справжньою самобутньою мовною особистістю,котрою вважається «мовець, який досконало знає мову, усвідом­лено творчо володіє нею, сприймає мову в контексті національної культури як духовну серцевину її, користується мовою як орга­нічним засобом самотворення, самоствердження і самовираження, розвитку своїх інтелектуальних й емоційно-вольових можливос­тей та як засобом соціалізації особи в даному суспільстві».

Провідною ідеєю багатьох теоретичних та науково-практичних досліджень є така: глибоке ознайомлення майбутніх працівників телеефіру з теоретичними засадами культури мовлення, оволо­діння практичними вміннями та навичками грамотного, культур­ного мовлення, постійне самовдосконалення у цьому напрямку дасть змогу стати високопрофесійними фахівцями у сфері жур­налістики. Справжній тележурналіст повинен бути вправним у вербальному й невербальному спілкуванні, мати звичку контр­олювати своє мовлення, вимову, дикцію, інтонаційну виразність, правильність слововживання, логічність; постійно працювати над збагаченням свого мовлення; вміти аналізувати своє і чуже ефірне мовлення, виявляти відхилення від норм, застосовувати різні засоби для їх подолання; навчитися «ставити» свій голос, уміти «чути» його; робити партитуру тексту; дбати про свіжість мов­леннєвого ряду, плекати його звуколад, естетичну довершеність, вишуканість. Тільки за умови систематичної праці, усвідомлюючи всю її складність і основне — важливість для свого професійного зростання, тележурналіст зможе досягти відчутних результатів.

Аналіз фактичного матеріалу свідчить про наявність в усному мовленні спортивних тележурналістів значної кількості типо­вих помилок, з-поміж яких найчастішими є такі: ненормативна напівпом’якшена вимова шиплячих; порушення правил вимови асимільованих звуків; оглушення дзвінких приголосних у кінці слова.

Засади милозвучності української мови не є чимось особливим, складним для засвоєння. В усному мовленні комуніканти активно послуговуються цими загальними правилами, автоматично буду­ючи фрази так, аби їх легко було вимовляти (і, відповідно,— легко сприймати на слух). До того ж, із цією інформацією ознайомлю­ються учні загальноосвітньої школи ще у 5 класі, тому незнання фахівцями (у нашому випадку — тележурналістами) головних засад мелодики української мови викликає в адресатів (слухачів) у кращому разі подив, якщо не роздратування. Крім орфоепічних помилок, мовлення спортивних телеведучих рясніє порушеннями акцентуаційних норм, що зумовлене елементарним незнанням правил наголошування загальновживаних українських.

У телетекстах на спортивну тематику найчастішими стосовно неправильного акцентування виявилися такі слова: випадок, нападник, одинадцять, чотирнадцять, завдання, новий, легкий та ін. У деяких випадках зустрічається наголошення, характерне для західних регіонів України — виділення передостаннього складу в слові (як правило, це пояснюється впливом польської мови).

У телерепортажах з футбольних матчів, у спортивних новинах спостерігається певна тенденція до регулярного вживання комен­таторами окремих розмовних, просторічних та жаргонних. При цьому можна помітити, що деякі слова є, так би мовити, особливо улюбленими, через що досить часто вживаються у телетекстах спортивної тематики. Серед таких лексем найуживанішими є, наприклад, такі: вколотити у значенні «з великою силою заби­ти м’яч», заштовхати у значенні «всупереч перешкодам, забити м’яч у ворота»; завалити у значенні «збити гравця суперників з ніг»; вишка у значенні «клуб вищої ліги» та ін. Чимало про­аналізованих зареєстровано у «Короткому словнику жарґонної лексики української мови» Л. Ставицької, однак із відмінним значенням чи відтінком у значенні. Отож, окремі слова цілком могли б поповнити загальний реєстр жаргонної лексики у лекси­кографічних працях аналогічного типу (Є. Вокальчук; 576 сл.).