У Києві між Хрещатиком і Пушкінською, на Прорізній, є сквер-хутірець, де навесні цвітуть яблуні, а влітку — соняхи. Тут можемо побачити два бронзові пам’ятники: ближче до Хрещатика — літературному герою Паніковському, а трохи далі від нього — режисеру Лесю Курбасу. Це цікавий пам’ятник: права рука Курбаса повернена до грудей так, наче він тримає револьвер, щоб зробити постріл. Обидва пам’ятники нагадують нам, що мистецтво є авантюра, і навпаки, але і те і те — заняття небезпечні.
Чому пам’ятник Курбасу встановлений саме на розі Пушкін-ської? Бо він колись грав гоголівського авантюриста Хлестакова, а той казав: «Я з Пушкіним запанібрата».
А трохи вище по Прорізній колись був «Молодий театр», заснований Курбасом. Он яку історію видно звідси, від цього пам’ятника.
Лесь Курбас, хлопець із Галичини, закінчив філософський факультет Віденського університету, знав вісім мов. Цілком природно, що Лесь увібрав у себе все те, що могла дати йому європейська культура. Уже тоді Курбас мріяв працювати на Наддніпрянській Україні, де існував сильний демократичний театр Садовського і була висока театральна культура. 1916 року його мрія здійснилася. Театральний Київ побачив нового актора з чудовою акторською технікою, гострого, темпераментного й розумного. Побачив — і прийняв.
‘ Акторська творчість Курбаса в театрі Миколи Садовського обіцяла розвинутися, але сталося так, що він приніс свій акторський талант у жертву режисерському. Головну увагу й енергію молодого митця було скеровано на організацію студії молодих акторів, з якої згодом виріс «Молодий театр». Його назва з’явилася вже влітку 1917 року. «Молодий театр» — це театр пошуків нових форм утілення сучасної та класичної драматургії. З цього храму сценічної майстерності взяли початок кілька українських театрів.
Лесь Курбас був засновником спочатку політичного, а потім і філософського театру в Україні. У виставах свого філософського театру «Березіль» Курбас змальовує Всесвіт, де головною стає особлива довіра до життя людини в усіх його суперечностях.
Лесь Курбас і березільці знайшли свого драматурга, п’єси якого були співзвучні їхнім естетичним засадам. Таким драматургом став Микола Куліш.
Лесь Курбас творив національний модерний театр, який пов’язав би наше минуле (через пам’ять про містерію, через національно-генетичну пам’ять про Київську Русь і українське бароко) і наше майбутнє. Це майбутнє має бути відкрите найхимернішим сполукам у ньому простору й часу. Головним мірилом у цьому театрі була людина і її віковічний пошук духовності.
Багато в чому Курбас випередив час. Уроки його театру звернені до нас, у двадцять перше століття. Мистецькі пошуки наших сучасників Гротовського, Брука, Фелліні, Бергмана відсилають нас до витоків східноєвропейського авангарду і, зокрема, до курбасівського театру перетворення. Естетика Курбаса дає зразок «фантастичного реалізму» з його безмежними можливостями говорити про складність і суперечливість світу й людини, яка замислилася над вічними питаннями буття…
413 слів За матеріалами інтернет-видань