Що спільного між соціологією і культурою, що таке соціологія культури і яке місце між цими напрямками займає творчість? Спробуємо з’ясувати це в даній роботі.
Соціологія — наука про закономірності становлення, функціонування і розвитку суспільства в цілому, його структурних підрозділів (соціальних спільностей і соціальних інститутів, соціальних інститутів), соціальних відносин між ними і окремими індивідами.
Емпірична соціологія в першу чергу пов’язана з конкретно-соціологічними дослідженнями із застосуванням методів аналізу документів, опитування (анкетування та інтерв’ ювання), спостереження та експерименту (в лабораторних та “польових” умовах).
В свою чергу культура – це найглибший рівень, який включає такі явища, як родина, релігія, моральні цінності, етнічна свідомість, громадянськість та історичні традиції. Так само, як демократичні інституції базуються на здоровому громадянському суспільстві, так і громадянське суспільство має попередників і передумови на рівні культури. Культура може бути визначена як нераціональні етичні навички, що передаються завдяки традиції; хоча вона доволі пластична і може зазнавати впливу процесів на трьох вищих рівнях, усе ж вона схильна змінюватись найповільніше. Це сфера аналізу соціології та антропології.
Що ж таке соціологія культури?
По-перше, потрібно говорити про соціологію культури як про конкретну, специфічну галузь знань, яка знаходиться на дотику областей соціології і культури і, відповідно, вивчає прояв цих закономірностей в людській діяльності.
Соціологія культури викликана розкривати суперечливі тенденції, фактори, які впливають на культурогенез, коротше кажучи, на загальну соціологічну картину культури. Кожна зі складових цього знання – цілий пласт досить складних і взаємозалежних елементів: творча діяльність і спосіб (“технологія”) людської діяльності, створення, засвоєння, збереження і трансляція ідей, уявлень, культурних норм і цінностей, ступені формування цих цінностей, кількісний і якісний аналіз культурних явищ і т.п.
По-друге, це соціологія культури – це один з провідних напрямків західної культурології, який склався до початку ХХ століття як результат інтенсивного розвитку наук про суспільство і місце в ній людини, і введення вперше як поняття в соціологічну науку М.Адлером.
З точки зору діяльнісного підходу, культурне і соціальне представляють як співвідношення цілого і його частини, а не як співвідношення цілого і його якості.
По Л.Уайту, культура розглядається тільки як аспект соціальних взаємозв’язків, а соціологія не може відділити культурне від соціального.
При соціологічному вивченні культури особливе значення має визначення підходу або аспекту, виділення ціннісного або діяльного компоненту, який дозволяє об’єднати елементи культури в систему, провести аналіз на різних ієрархічних рівнях, використовуючи методи двох наук.
В соціології під культурою в широкому розумінні цього слова розуміють специфічну, генетично не наслідувану сукупність засобів, способів, форм, образів і орієнтирів взаємодії людей з середовищем існування, які вони виробляють в сумісному житті для підтримання визначених структур діяльності і спілкування.
У вузькому значенні культура практикується в соціології як система колективно розділюваних цінностей, переконань образів і норм поведінки, які присутні певній групі людей.
Що стосується творчості, як основної ланки соціології культури, то варто зазначити, що окрім ролі суспільства на формування, створення, збереження і поширення предметів, ідей, ціннісних уявлень, чимале місце посідає і фактор суб’єктивний – наявність окремих персоналій, людей, які здатні створювати, трансформувати щось нове, через призму свого світосприйняття і утвердження його в житті суспільства як невід’ємну частину.
Без творчості не могло б існувати справжнє мистецтво, яке є невідємною частиною культури будь-якого народу. Тому, з цієї точки зору, явище творчості – не що інше, як важливий чинник життя суспільства, який так чи інакше потрібно досліджувати соціологією культури, визначати його домінанти і можливі зміни в майбутньому. Від творчої активності митців та інших громадян залежить як культурне, так і політичне та громадське життя суспільства.
Культура розглядається в соціології як складне, динамічне утворення, яке має соціальну природу і виражається в соціальних відношеннях, направлених на створення, поширення ціннісних уявлень, які забезпечують взаєморозуміння людей в різних соціальних ситуаціях.
Однак не можна сказати, що творчість послуговує тільки на об’єднання суспільства. Нерідко яскраві культурні відкриття чи віяння швидше викликають в суспільстві бурхливі непорозуміння, революційні заворушення, розкол суспільства на ворогуючі табори прихильників та ярих критиків.
Однак творчість аж ніяк не є сталою ланкою життя суспільства. Вона постійно видозмінюється, прагне свого ідеалу, тлумачить світосприйняття тих чи інших груп людей, впливаючи на громадську позицію.
Прогрес суспільства не можливий без розширення запасу культурних цінностей. Суб’єкт, вступаючи в соціальні відносини, застає вже усталену систему духовних цінностей, викристалізовані в культурі і санкціоновані суспільством. Сюди відноситься: запас знань, ідей, відчуттів; прийняті норми і образи, вже соціальноорієнтованого відношення до дійсності; зведення в одне ціле засобів духовного виробництва. Все це і складає об’єктивні умови індивідуальної і суспільної духовної діяльності.
Механізм засвоєння культурних цінностей і норм одночасно виступає механізмом відтворення і творення культури. Дія такого механізму можливо викласти у вигляді певної послідовності включення особистості в світ культури.
По-перше, залучення до світу культури починається із засвоєнням культурних цінностей, залишених у спадщину від попередніх поколінь. Вони виступають в якості первинного . Це засвоєння може приймати різні форми: наслідування, розвиток, заперечення і т.п.
По-друге, наявність суспільно значимих цінностей створює можливість комунікації в культурній діяльності, звільнення її від впливу чисто суб’єктивного свавілля. Але разом з цим воно приховує небезпеку шаблоннування і конформізації культури. Тому творення нового зумовлює не тільки виникнення нових цінностей, а будує нову систему цінностей, яка включає критично відібрані старі взірці.
По-третє, створення нових культурних цінностей можливо тільки при умові високої організації суспільного виробництва. Без організації праці творчість не могла б у повній мірі проявитись і впливати на суспільне життя. Проте рганізація сфери культурного не повинна повністю перекриви процес створення культурних цінностей. Повинне залишатися поле вільної самодіяльності індивідів, яка послуговує резервною базою і невичерпним джерелом культурного розвитку.
По-четверте, для продукування творчих ідей, для створення нових культурних цінностей і норм формуються організації двох типів: інституціоналізовані групи і об’єднання (універстити, академії, консерваторії і т.п.) і неформальні групи (політичні партії, творчі союзи, комуни і т.п.). В різних формуваннях, творчих союзах складається система цілеспрямованих дій і включення в них індивідів. Їх об’єднує спільність інтересів, творчого пошуку тощо. Проте оскільки в сучасному суспільстві самодіяльна творчість діє в певній соціокультурній сфері, то організаційна сфера культури зазнає впливу вільної самодіяльності того прошарку і інтелігенції, яка відособлена від інституціолізованих форм культурного життя.
По-п’яте, різні форми масової комунікації закладають технологічні підвалини створення і освоєння норм і цінностей культури, які набувають через системи освіти систематизований, комплексний і формально всезагальний характер. Творчість сучасної людини, як і культура в цілому, завдячуючи радіо- , телекомунікаціям і комп’ютерним мережам, стає потужним фактором впливу на свідомість мас.
Новий тип духовного виробництва і засвоєння культурних цінностей хоча і формується на основі старого ідейного багажу, але не виростає з нього, а будується заново разом з становленням нових суспільних відносин, яке зумовлює творчість як рушійна сила не тільки мистецтва і науки, а й суспільного життя.
Тому творчість є елементом дослідження як соціології, так і культури.

Використана література

1. Соціологія: наука про суспільство. – Харків, 1997.
2. Громов И.А., Маскевич А.Ю., Семенов В.А., “Западная социология”, Санкт-Петербург, 1997 г.
3. Драч Г.В., “Культурология”, (учебное пособие) изд-во /Феникс/, Ростов на Дону, 1997 г.
4. Ерасов Б.С., “Социальная культурология”, изд-во /Аспект Пресс/, 2-е изд-ние, Москва, 1996 г.