Архів позначки: кіноповість

МОЄ СТАВЛЕННЯ ДО ОБРАЗУ ОЛЕСІ З КІНОПОВІСТІ О. ДОВЖЕНКА «УКРАЇНА В ОГНІ»

11 клас, Твори з української літератури, , ,

Кіноповість О. П. Довженка «Україна в огні» — багатоплановий, багатопроблемний твір. І звернення автора до моральних проблем, загальнолюдських цінностей робить його близьким і хвилюючим для всіх поколінь, включаючи й сучасне. Найбільш цікавим і складним є, на мій погляд, образ Олесі.

Найкращими рисами української дівчини наділив Олесю письмен­ник: «Тиха, без єдиної хмаринки на чолі, майстериця квітів, чарівних ви­шивок і пісень». «Вона не була звичайною дівчиною. Вона була красива і чепурна. Олесею пишалася вся округа. Бувало, після роботи, вечорами, вона, як птиця, ну так же багато співала коло хати на все село, так голосно і так прекрасно, як, мабуть, і не снилося ні одній припудреній артистці з орденами. А вишивки Олесі висіли на стінах під склом в європейських музеях: в Лондоні, в музеї Альберт-Вікторія, в Парижі, в Мюнхені і Нью-Йорку, хоч вона про це й не знала. Мати її учила всьому. Була Олеся тон­кою, обдарованою натурою, тактовною, доброю, роботящою і бездоганно вихованою хорошим чесним родом. Легковажні хлопці трохи соромились Олесі, вважаючи її за горду і неприступну… »

І ось ця горда, неприступна, бездоганно вихована дівчина, відчуваю­чи, що незабаром опиниться в окупації, під загрозою наруги над собою, зважується «на крок нечуваний, небачений ні в її селі ніколи, ні в усім її народі». Вона пропонує незнайомому нашому воїнові, що відступав ос­таннім, переночувати з нею, щоб не дісталася вона ворогові.

Чи був у Олесі вибір, інший вихід? Мабуть, був. Але у відчаї дівчина його не бачила для себе. Тому, хоча вчинок її і суперечить народній мо­ралі, ми можемо зрозуміти його. Це свого роду порив патріотизму, що свідчить про велику ненависть героїні до фашистів.

Життя не милувало Олесю. Волею трагічних обставин вона потрапила до списку для відправки на каторжні роботи в Німеччину. Кілька разів тіка­ла з дороги, проте невдало. Пережила наругу, приниження і знущання по­ліцаїв. Але увесь час глибоко вірила у своє призначення жінки і в необхідність вистояти, вижити. Вона говорить Христі: «Ми жінки, Христе. Ми матері нашого народу. Треба все перенести, треба родити дітей, щоб не перевівся народ». І в цих словах вчувається велика мудрість, успадкована від пращурів.

Олеся працювала, знову ж таки за дивним збігом обставин, у фрау Крауз, дружини відомого нам німецького завойовника Ернста фон Крауза. Коли прийшла звістка про загибель сина Людвіга, німкеня разом із невісткою хоті­ли задушити полонянку, але тій вдалося вирватися. «Вона йшла додому. Сила, що несла на схід, на Вкраїну, була надзвичайна. Її несла мудра невмируща воля до життя роду, оте велике й найглибше, що складає в народі його вічність».

Тепер вона «була вже не красива, не молода, не чорнява. У неї було сиве волосся і брудні, вимучені руки… »

І не треба питати, говорить автор, якою ціною вона добралася додо­му. Бо тоді б почали зневажати її за аморальність, відвертатися від неї. Закони воєнного часу страшні та невблаганні. Єдине, що залишалося Олесі,— «слідувати за природою, що послала людині щастя забуття ли­хого в доброму часі».

Автор навмисне не показує свою улюблену героїню в активній боротьбі з ворогом, у героїчних вчинках. І в цьому я вбачаю глибоку гуманістичну спрямованість Довженкового твору: призначення жінки на землі — народ­жувати дітей, бути берегинею роду, а не воювати. Олеся в розмові з Хрис-тею про помсту говорить: «У мене друга вдача. Я м’яка, не войовнича. В мене зло не тримається. Все прощаю, як дурна. Все забуваю. Жити ж треба?» Можливо, у цих, на перший погляд, простих словах і є найвища життєва мудрість: адже як жити, ростити дітей зі злом і ненавистю у серці?

Думаю, що Олеся — втілення поетичної душі України, авторового іде­алу. Цим вона близька, дорога й нам.

КРАСА ЛЮДИНИ І ПРИРОДИ У КІНОПОВІСТІ О. ДОВЖЕНКА «ЗАЧАРОВАНА ДЕСНА»

11 клас, Твори з української літератури, , , , ,

У кожного справжнього майстра є один чи кілька найдорожчих йому творів, випестуваних ним дітей. Це те, чого митець не міг не сказати люд­ству — це його болі, найпотаємніші думки, виношені й пережиті, пропу­щені через серце. Саме таким твором стала для О. Довженка кіноповість «Зачарована Десна».

Тяжкого і грізного 1942 року на тлі страждань, горя, героїчної бороть­би з фашизмом у пам’яті митця зринають і постають картини далекого дитинства. «У мене був дід,— згадує О. Довженко,— похожий на Бога. І коли я молився Богу, я бачив на покуті ніби портрет діда, а сам дід ле­жав на печі і кашляв…»

О. Довженко у кіноповісті на питання, що викликає спогади про ди­тинство, відповідає, що це — «непереможне бажання. усвідомити свою природу. коло самих її первісних джерел». Саме бажання осмислити цю природу і визначило жанрові і стильові особливості твору.

Насамперед — це два плани зображення. Перший план — показ ди­тинства Сашка: його радощі і турботи, захоплення дивосвітом красуні Десни, казкові розповіді діда, трудове селянське оточення.

Другий план — це філософське осмислення пережитого буття людини.

Але про що б не вів мову О. Довженко, кожна подія оцінюється єди­ною міркою: естетичні критерії художника визначаються народною мораллю й етикою, основу якої визначало ставлення до праці, селянин по­важав працьовиту людину. Живучи в нестатках, б’ючись за копицю сіна, як то бувало у родичів малого Сашка, хлібороби високо цінували людську гідність, чесність, ро­ботящі руки, поетизували труд.

Оточення навчало майбутнього митця поважати простого селянина, воно відкрило очі і на талант дядька Самійла, який «обкосив би всю земну кулю, аби тільки була трава та хліб і каша», і люди цінували його, прозвали Косарем.

З особливою любов’ю змальовує О. Довженко невтомного трудівни­ка, свого батька: « З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, він годився на все. Багато наробив, урятував од води, багато землі пере­орав.» У праці, у діянні розкривається його духовний світ, гуманність.

У полоні спогадів про дитячі мрії автор піднімає завісу над першими пе­чалями й радощами. Тут і страх перед гадюкою, прийняття «першого гріха» за вирвану моркву, бесіди з дідом — «чорнокнижником». Рано усвідомив Саш­ко, що працю народ сприймає як високу моральну категорію. Критерії, якими керуються діти, формуються на чесності, працьовитості, щедрості душі.

Тому не можна без хвилювання читати рядки звертання до Десни, яка зробила автора невичерпно багатим. Чудовий світ природи, єдність її з долею людини, з її життям, світ рослин, тварин, зачарована красуня Десна постають перед читачами крізь призму дитячого сприймання, яке переплітається з дивосвітом народних легенд, повір’їв, казок.

У кіноповісті подаються пейзажі, які найглибше вразили хлопця, відображаючи його духовний світ. Серед них чарівна картина весняного пробудження, казкова мандрівка на сінокіс. Природа в «Зачарованій Десні» — органічна частина світу, поза яким неможливо уявити пов­нокровного розкриття характерів, духовного світу людини. Бо що є лю­дина? Частина природи.

«Сумно і смутно людині, коли висихає і сліпне уява, коли обертаючись до найдорожчих джерел дитинства та юнацтва, нічого не бачить вона до­рогого, небуденного, ніщо не гріє її, не будить радості, ані людяного суму».

Боже, дай нам любові і трошки розуму!

ПРИРОДА У КІНОПОВІСТІ О. ДОВЖЕНКА «ЗАЧАРОВАНА ДЕСНА»

11 клас, Твори з української літератури, , , ,

Кіноповість «Зачарована Десна» — багатоплановий, багатопроблемний твір. Але над усім цим возвеличується образ природи, проблема сто­сунків людини і природи, благотворного впливу її краси на душу люди­ни, особливо дитини. Недаремно ж О. Довженко назвав кіноповість іменем своєї улюбленої ріки дитинства. Епітет же «зачарована» несе в собі велике оціночне й емоційне навантаження, налаштовує на незвичайний мінорний у поєднанні з мажорним лад.

Так зачарувала письменника «дівиця Десна», що він на все життя зали­шився в душі «здивованим маленьким хлопчиком з широко розкритими зе­леними очима». Саме це спілкування з природою допомогло розвитку в нього оригінального світовідчуття, збереженню свіжості почуттів і в зрілому віці, вмінню бачити «зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах» і прав­диво відтворювати життя в усіх його проявах. «Благословенна ж будь,— звер­тається митець до ріки,— моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щед­рим. Так багато дала ти мені подарунків на все життя».

Пізнання природи почалося у малого Сашка з дослідження власного городу, який «до того переповнювався рослинами, що десь серед літа вони вже не вміщалися в ньому». У густому тютюні, квіти якого цвіли «попо­вими ризами», діти ходили, як у лісі, там же вони «пізнали перші мозолі на дитячих руках».

«…Любив пташиний щебет у саду і в полі. Ластівок любив у клуні, деркачів — у лузі. Любив плескіт води весняної. І жаб’яче ніжно-журли­ве кумкання в болоті, як спадала вода весняна».

Усе в природі рухається, живе, пливе, викликаючи в уяві хлопця різні образи, фантастичні картини: «Хмари по небу пливуть вибагливо й вільно і, пливучи в просторах голубих, вчиняють битви і змагання… Хмарний світ був переповнений велетнями і пророками».

Навіть стихійне лихо — повінь викликала захоплення: «Сходило сон­це. Картина була незвичайна, неначе сон чи казка. Осяяний сонцем, пе­ред нами розкрився зовсім новий світ. Нічого не можна було впізнати. Все було інше, все краще, могутніше, веселіше. Вода, хмари, плав — все пливло, все безупинно неслося вперед, шуміло, блищало на сонці.

Весна красна!..»

Особлива, улюблена пора малого Сашка — косовиця. «Пахне огір­ками, старим неретом волока, хлібом, …пахне болотом і травами, десь гу­кають, і зараз чую, деркачі і перепілки». На Десні — краса, і всі багатства природи — ягоди, гриби, горіхи, риба — до послуг малого косарика. Єдине, чого боїться хлопець, так це за весь світ, який за словами дорослих, «спо­ганіє», поки він виросте, «і не буде вже сінокосу тоді, ні риби».

Природа у Довженка жива — думає, розмовляє, сама розуміє людську мову, як ті два деркачі; інколи навіть підсміюється над людиною, як стара качка над мисливцем Тихоном; здатна й до помсти, як було з «фамільною вороною», що накаркала під час сінокосу великий дощ і погноїла сіно. Ма­буть, лише в дитячому віці усе здається дивовижним, легким і здійснен­ним: «Дивлюся у воду — місяць у воді сміється. «Скинься, рибо»,— думаю,— скидається риба. Гляну на небо: «Зірко,— покотися» — котиться. Пахнуть трави над водою. Я до трав: «Дайте голос, трави» — гукають перепілки».

Читач разом із письменником захоплено поринає у чарівний світ при­роди, прекрасно розуміючи бажання малого хлопця зробити «красиво скрізь». Усе проходить, усе минає, але найперші враження, найперший заряд краси природи рідної землі залишається в людині на все життя. «Світ одкривається перед ясними очима перших літ пізнання, всі вра­ження буття зливаються в невмирущу гармонію, людяну, дорогоцінну».