Слобідська Україна, або Слобожанщина — історико-геогра-фічний край у північно-східній частині України, територія якого перекривається приблизно з територією п’яти Слобідських козацьких полків ХУП-ХУПІ століть, автономних формацій у межах Московського царства, а згодом Російської Імперії. Слобідська Україна межувала на заході з Гетьманщиною, на півдні із Запоріжжям і володіннями Кримського ханства, на сході з Доном, на півночі з Московщиною. Вона обіймала частину Середньої височини й сусідню з нею Донецьку низовину, південно-східну частину Придніпровської низовини і невелику частину Донецького кряжа.
Сліди найстаршого заселення пізнішої Слобідської України походять з молодшого палеоліту. За ранньої доби Слобідська Україна становила частину території сіверян, з кінця IX ст. вона увійшла до складу Київської держави, зокрема в XI ст. до Чернігівського, а згодом Переяславського й Новгород-Сіверського князівств. Після татарської навали XIII ст. Слобідська Україна запустіла. Із початку XVI ст. вона переходить під панування Москви. Територію Слобідської України становило тоді майже не залюднене Дике Поле, крізь яке татари заганялися вглиб Московщини — звичайно Муравським шляхом (він вів вододілом між Дніпром і Доном — від Перекопу аж до Тули), а також і його відногами — Ізюмським та Калміюським шляхами. На Слобідській Україні глибоко в степ заходили українські промисловці — «уход-ники», «добичники», які займалися здебільшого бджільництвом, рибальством і мисливством, а також видобутком селітри й солі.
Починаючи із другої половини XVIст., на Слобідській Україні змагалися два потоки колонізації: з півночі йшла московська колонізація, пов’язана з будуванням військово-оборонних ліній для охорони Московської держави (з півдня від Криму, й з південного заходу від Польсько-Литовської держави); з заходу України, викликана, в умовах екстенсивного господарства, силою української економічної експансії й пов’язана з промислово-добичницькими інтересами населення Наддніпрянщини, а згодом ще й підсилена польсько-шляхетською неволею й визиском. Цій масовій народній колонізації не могла дорівнятися не тільки московська урядова колонізація, але навіть і московські втікачі — селяни й холопи, які тікали від своїх поміщиків на вільні й незаймані простори Слобідської України і Дону (З газети; 302 сл.).