Архів позначки: гуцули

ОСМИСЛЕННЯ ФІЛОСОФСЬКИХ КАТЕГОРІЙ ЖИТТЯ І СМЕРТІ НА СТОРІНКАХ ПОВІСТІ М. КОЦЮБИНСЬКОГО «ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ»

Твір «Тіні забутих предків» не даремно називають справжнім скарбом ук­раїнської літератури, він такий багатогранний, що пізнавати його можна без кінця. Читача вражає багатство тем і широта поглядів на те, що ми нази­ваємо вічними цінностями. Тема кохання у повісті пов’язана осмисленням філософських категорій життя і смерті. Зародження життя, поява на світ — велике таїнство і велика честь. Все навкруги жило і прославляло життя, кож­на зміна пори року нагадувала про швидкоплинність життя, і від того життя було ще цінніше. Може, тому в уяві гуцулів уся природа навкруги була жи­вою, населеною живими істотами, що існували за своїми правилами. Але чи однаково розуміли життя герої Коцюбинського? Мабуть, ні, тому й ворогу­вали родини Палійчуків та Гутенюків не знати чого, вбивали один одного з невідомих навіть їм причин. По-різному ставилися до життя люди. На­ділений поетичним даром, Іван Палійчук сприймав його як велике диво, що випало йому на долю з божої ласки так само, як на долю тварин, дерев, які оточували його. Усе його єство було сповнене любові — до землі, до кожної травинки, живої істоти — до всього життя.

Серед гуцулів вкорінилася думка про те, що життя таке коротке, тож треба набутися на цьому світі. «Набутися» на світі — означало для них не лише тяжко напрацюватися, а й натішитися красою природи, добрим то­вариством, наспіватися та полюбитися. Тому таким стійким добробутом і здоровою радістю сповнені картини побутового життя. Але зовсім по-іншому сприймаються слова Палагни, що зрадила Івана: «Овва! То вже мені і погуляти не вольно… Я хочу набутись. Раз жиємо на світі… »

Справді — раз. Та чи означає це, що можна кривдити одне одного, бажати зла? Саме тому й не можна, що життя таке коротке. Іван став сохнути, а Палагна — цвісти. Але чи вона була причиною його недуги? Життя мусить мати сенс, і це розуміє Іван дуже добре. Втративши Марі-чку, він втрачає і стрижень свого життя — любов. Одруження з Палагною було лише спробою втриматися в цьому житті, знайти загублений смисл, знайти розраду. Та не судилося. У погоні за привидом коханої Марічки гине Іван. А на землі все залишилося, як було. І рефреном зву­чать слова: «Що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт…»

Повість завершується картиною поховання Івана. «Сумно повістувала трембіта горам про смерть. Бо смерть тут має свій голос, яким промовляє до самотніх кичер». Плакали трембіти, сумували люди. Але недовго. Неза­баром почалися ігри, пролунав сміх. Блюзнірство? Гуцули так не вважа­ють, бо смерть не може перемогти життя. Життя продовжується — такий смисл цих ігор при покійнику.

Змальовуючи картини життя і побуту гуцулів, М. Коцюбинський зна­ходить в їх світосприйманні, житті такі риси, що мали значення для всіх людей, для осмислення найважливіших філософських категорій — жит­тя і смерті. Сама вічність проглядає однією з численних своїх сторін у повісті «Тіні забутих предків», закликаючи пам’ятати про смерть і лю­бити, цінувати кожну мить життя.