Архів позначки: Горпина Корецька

ОРИГІНАЛЬНІСТЬ СВІТОСПРИЙМАННЯ ТОДОСЯ ОСЬМАЧКИ (За повістю «Старший боярин»)

Тодось Осьмачка — досить оригінальний письменник доби Розстрі­ляного Відродження. Його дивовижна доля вражає сучасного читача. Блискуча літературна кар’єра… Арешти… Допити… Психічний злам…

Божевілля… Еміграція… Поневіряння… Гнаний чорним демоном страху, Ось­мачка не знав спокою ні вдень, ні вночі. На мою думку, цей нетиповий пси­хічний стан автора сприяв створенню повісті «Старший боярин».

Читаючи повість Т. Осьмачки, іноді не розумієш, де шукати грань між реальним і міфічним. А чи є вона взагалі у «Старшому боярині»? Чита­чеві слід «ввімкнути» всі механізми своєї уяви, аби збагнути світ художніх образів Т. Осьмачки. Герої повісті ніби розділені на два табори. У першо­му, представленому Маркулою Пузанем і Харлампієм Пронем, зосере­джені люди з нечистим сумлінням, які прагнуть зруйнувати «селянсь­кий рай», а тому автор сприймає їх як нечисту силу, бо зраджувати рідний народ, на думку Осьмачки,— це все одно, що продавати душу чортові. Інші ж герої — Гордій, Варка, отець Діяковський, Горпина Корецька, члени «Першого куреня вільних українців» — сповідують такі моральні цінності, як добро, правда, справедливість, милосердя. Усі вони інтуїтивно прагнуть бути рівними, а тому негативно ставляться до будь-якої влади. Але разом з тим Т. Осьмачка стверджує, що, незважаючи на ідейно-політичні обставини, українець завжди тягнеться до прекрасно­го. Тому автор разом зі своїми героями милується звуками української пісні, народженням світанку, золотим сяйвом сонця, яке випромінює життєдайну чисту енергію.

Т. Осьмачка у повісті «Старший боярин» намагається знайти відповідь на питання: що може врятувати людину від самотності та мізерності? А ві­дповідь проста: любов, тільки любов! Саме вона з’єднує Гордія і Варку, вир­вавши її з монастиря, а його — з розбійницького гурту. Тому щастя для Ось-мачки — це кохати і бути коханим.

Але не лише завдяки коханню жевріє вогник щастя в душах Осьмач-чиних героїв. У повісті автор досить вдало показав зв’язок між людиною та її господарством. Коли гине одне — гине й друге. Саме тому знищення садиби священника він порівнює із зруйнуванням Києва татарами. Пронь добре знав психологію українців, тому його програмою було довести Ук­раїну до зубожіння та руїни. Зубожіє Україна — сини й доньки її підуть в небуття.

Отже, для світосприймання Т. Осьмачки характерні міфологічне, де­монологічне мислення, віра у всепереможну силу кохання, утопічне ба­чення України як «селянського раю», де всі матимуть рівні можливості для розвитку своїх найкращих рис.