Повість «Гобсек» займає особливе місце серед інших творів Оноре Бальзака першої половини 30-х років. Це один із найвидатніших творів письменника.

Центральний образ твору — лихвар Гобсек. Біографія Гобсека, яку Бальзак вводить в оповідь, розкриває життєву основу його філософії. Філософія Гобсека — своєрідний підсумок його особистого життєвого шляху. Він був моряком, морським торговцем, об’їхав увесь світ, бачив далекі та екзотичні країни. Його розвинута свідомість, не властива йому з дитинства, пояснюється тим, як багато він бачив протягом свого життя.

Він пройшов через усе, щоб накопичити своє багатство: мав зв’язок із кор­сарами, був причетний до американської війни за незалежність, потерпав від голоду, пройшов через смертельну небезпеку, кілька разів втрачав і знов здобував багатство.

Можливо, тому спочатку Бальзак і назвав свою повість «Небезпеки без­путства». Саме під такою назвою повість повністю вийшла у квітні 1930 року у першому томі «Сцен приватного життя». Перша глава її була вида­на дещо раніше, у лютому 1930 року, під назвою «Лихвар». Змінювалися назви, але характер бальзаківського персонажа залишився незмінним.

«Папаша Гобсек наскрізь пройнятий одним принципом, що керує всіма його вчинками. За цим принципом, гроші — це товар, що його мож­на з спокійним сумлінням продавати дорого або дешево, залежно від об­ставин. Капіталіст, на його погляд,— це людина, що бере участь у прибут­кових справах та спекуляціях, вимагаючи великі проценти за свої гроші. І якщо залишити осторонь його фінансові принципи та філософські по­гляди на природу людську, що ними він обґрунтовує своє лихварське поводження, я глибоко переконаний, що поза цими справами він най-делікатніша й найчесніша людина в усьому Парижі».

Світосприйняття Гобсека формувалося під впливом реального жит­тя. Його висловлювання говорять про глибину цього світосприйняття і підтверджують, що його інтелект значно переважує аристократію.

Висвітлюючи відсталість дворянства, його обмеженість, Бальзак по­казує Гобсека, який тримає у своїй пам’яті цілі континенти. Він збагнув і основи сучасного йому суспільного ладу, стверджуючи, що скрізь йде боротьба між бідняками і багатіями. Але двадцятирічні поневіряння по світу зробили його байдужим до всього, крім золота. Він зневірився у мо­ральних цінностях. Тому Габсек бездушний. Він упевнений, що з «усіх земних благ» є лише одне достатньо надійне — золото. А з усіх людських почуттів він визнає лише інстинкт самозбереження. Зі скептицизму виріс соціально-політичний нігілізм, бо Гобсек засуджує всіх тих, хто вболіває за своїми близькими. Він вбачає сенс лише у боротьбі бідняків і багатіїв, упевнений, що ця боротьба нескінченна, і тому вважає, що краще бути експлуататором, ніж експлуатованим. Мова Гобсека підкреслює бідність його філософії щодо власної гідності, адже людина, здатна лише на при­низливі почуття, не здатна навіть на самоповагу, не говорячи вже про повагу з боку інших людей.

Сумний і кінець Гобсека. Розповідь завершується описом його жах­ливої комори і страшної смерті Гобсека. Його пристрасть до грошей, його скнарість, прагнення до наживи призвели до патологічної манії все при­власнювати. Багаторічна активність у збагаченні виявилась безплідною, адже залишити накопичене виявилось нікому. Навіть добру згадку по собі він не залишив. Все людське в його натурі вимістила жадоба до збагачен­ня. Адже протягом цілого життя він брав хабарі і розробляв нові фінан­сові афери.

«Гобсек був ненаситним удавом цього великого підприємства. Щоран­ку він одержував свою данину і оглядав її, немов міністр якого-небудь на­боба, що вирішує, чи підписати кому-небудь помилування, чи ні. Гобсек приймав усе, починаючи від кошика з провізією від якого-небудь бідняка і кінчаючи пачками свічок від людей скупих, брав посуд від багачів і золоті табакерки від спекулянтів. Ніхто не знав, куди поділись усі ці подарунки, піднесені старому лихвареві. Все приносили до нього, але нічого звідти не виносили».

Тільки після смерті лихваря це стане зрозумілим. Не зрозуміло лише те, чим керувалась людина, накопичуючи таке багатство.

Воістину таке життя і можна назвати ще однією людською комедією, про яку повідав Оноре Бальзак на сторінках своїх творів. Отже, повість «Гоб-сек» хоча і є окремим закінченим твором, проте пов’язана з іншими повістя­ми і романами письменника, що увійшли вже до першого видання «Люд­ської комедії». Пов’язана тим, що імена персонажів зустрічаються в інших творах, і тим, що сюжетно перегукується з романом «Батько Горіо».

Мабуть, і не може бути інакше, адже кожне людське життя має безліч незримих ниточок, які пов’язують його з життям інших людей і життям цілого суспільства.