Архів позначки: філософські роздуми

ПРОБЛЕМА ВІРНОСТІ ЛЮДИНИ РІДНОМУ КРАЮ, ВІДДАНОСТІ СВОЇЙ НАЦІЇ У ПОЕМІ М. ВОРОНОГО «ЄВШАН-ЗІЛЛЯ»

8 клас, Твори з української літератури, , , , , , ,

Талановитий український поет, перекладач, критик та історик вітчиз­няної літератури, пропагандист української культури Микола Вороний довгий час був невідомий нам, бо його ім’я і творчість були заборонені. А по­ет лише намагався вивести українську літературу на європейський рівень.

Для поезії М. Вороного характерні глибокі філософські роздуми, патріо­тизм і гаряче бажання бачити щасливим рідний народ, рідну Україну.

У поемі «Євшан-зілля» М. Вороний порушує проблему вірності лю­дини рідному краєві, своєму народові. Використавши легенду про пере­бування сина половецького хана у полоні, його забуття про рідний край і батька, поет із болем у серці звертається до людей, які відцуралися від своєї батьківщини, які, потрапивши на чужу землю, забули рідну мову. Чимало синів і дочок України блукають по світу у пошуках щастя. Це до них звернені слова поета:

Краще в ріднім краї милім Полягти кістьми, сконати, Ніж в землі чужій, ворожій, В славі й шані пробувати.

У поемі «Євшан-зілля» в образі ханського сина бачимо тих українців, які шанують чужі звичаї і занедбали рідний край, які забули свої звичаї. Микола Вороний задає риторичне запитання:

Де ж того євшану взяти,
Того зілля-привороту,
Що на певний шлях направить,—
Шлях у край свій повороту?!

Роздумуючи над поемою, я пригадав слова Т. Шевченка «Хто матір забуває, того Бог карає». Я переконаний, що горе тій людині, тому наро­дові, який забуває своє коріння, свою мову, не дбає про свою країну. Тому проблема вірності людини рідному краю і народу не може не хвилювати людство у будь-які часи.

Ми, молоде покоління, піднімаємось у своєму духовному і національ­ному зрості, крокуючи шляхами розбудови самостійної України, віддає­мо всі сили на благо нашої країни, мріємо про свій вагомий внесок у цю справу. Ми любимо свою Батьківщину, свій народ, свою мову, а тому такі близькі нам слова поета:

За честь і правду все віддай, Коли ти любиш рідний край!

Я гадаю, що тільки людина-патріот має право бути громадянином своєї нації, свого краю. Отож, я закликаю своїх ровесників бути вірними своєму народові, своїй країні.

Микола Бажан (1904-1983)

Біографії письменників, , ,

Микола Платонович Бажан народився 9 жовтня 1904 р. в м. Кам’янці-Подільському в родині військового топографа. Навчався в Уманській гімназії, згодом — У Київському Кооперативному інституті та Інституті зовнішніх зносин. Друкуватися почав у київській пресі з 1923 р. Був близький до об’єднання українських футуристів на чолі з М. Семенком (Аспанфут). З 1927 р. — член ВАПЛІТЕ, яке очолював М. Хвильовий. Під час Другої світової війни редагував фронтову газету «За радянську Україну», писав поезії та публіцистичні статті. З 1943 р. М. Бажан працював на керівних посадах державних органів: заступником голови Ради Міністрів УРСР (1943—1948), головою республіканської Спілки письменників (1953—1959), головою редакції Української Радянської Енциклопедії (1958-1983). Помер М. Бажан 23 листопада 1983 р.
У своїй творчості М. Бажан пройшов помітну еволюцію. Ранні поезії 1920-х рр. («Рура-марш», «Про жито й кров», «Протигаз» та ін.) позначені впливом футуристів як на формальному, так і на ідейно-тематичному рівнях. Наприкінці 1920-х — поч. 1930-х рр. у творах М. Бажана відчувається вплив ідей М. Хвильового: «романтика вітаїзму», теорія «азіатського ренесансу», орієнтація на європейську культуру. Яскравим прикладом цього слугують поеми «Розмова сердець», «Гофманова ніч», «Сліпці», «Ґето в Умані». У триптиху будівлі», що складається з поезій «Собор», Брама», «Будинок», поет протиставляє застиглій та застарілій красі готичного собору та барокової брами індустріальний пафос нового будівництва. Засудження «роздвоєності» інтелігенції як негативного явища, котре слід подолати, стає провідною темою поем «Гофманова ніч» та поезії «Смерть Гамлета». З середини 1930-х рр. М. Бажан стає «офіційним» поетом (поеми «Безсмертя» (1935—1937), «Батьки й сини» (1939) тощо.). Під час війни поет пише патріотичні твори( поезія «Клятва» (1941), «Данило Галицький» (1942), цикл «Сталінградський зошит» (1943). Антисталінськими мотивами позначена поема «Політ крізь бурю» (1964). У творчості М. Бажана 1960-1970-х рр. (збірки «Міцкевич в Одесі», 1957; «Уманські спогади», 1972; «Нічні роздуми старого майстра», 1976; «Карби», 1978) превалюють філософські роздуми поета над власним життям, сутністю мистецтва тощо. Важливу частину поетичної спадщини поета становлять переклади на українську мову творів А. Навої, Д. Гурамішвілі, О. Пушкіна, В. Маяковського, Й. В. Гете, Р.-М. Рільке, А. Міцкевича, Ю. Словацького та ін. Його переклад поеми Ш. Руставелі «Витязь у тигровій шкурі» небезпідставно вважається найкращим слов’янською мовою.