Архів позначки: філософська тема

ОСОБА АВТОРА У НОВЕЛІ М. ХВИЛЬОВОГО «Я (РОМАНТИКА)»

Микола Хвильовий — письменник пристрасний і гарячий. Тому зро­зуміла його безпосередня присутність у своїх творах. Новела «Я (Роман­тика)» відображає особу автора опосередковано, через деякі грані «я» та філософську систему.

Трагедія автора у новелі «Я (Романтика)» надто глибока. Написаний в імпресіоністичній манері, твір у яскравій художній формі відображає ті складні протиріччя, які є в душі людини, в її свідомості та у навко­лишній дійсності. «Я — чекіст, але я й людина»! Сказано так, що одне поняття повністю (за своєю суттю!) виключає інше. І це справедливе твер­дження. Заради якоїсь «невідомої прекрасної загірної комуни» засідає вночі «чорний трибунал» і підписує вирок за вироком: «Розстрілять!». І тих, хто збирався на квартирі філософствувати про правду, і черниць, і рідну матір. Героя новели, як і автора, ще терзають сумніви, його «я» розкололося на кілька «я». Одне з них тягнеться до ніжної і доброї ма­тері, інше — молиться на той час, який звів його з товаришами із «чорно­го трибуналу». Ще одне «я», фанатично віддане ідеям революції, йде на вбивство матері: «Тоді я у млості, охоплений пожаром якоїсь неможли­вої радості, закинув руку за шию своєї матері й притиснув її голову до своїх грудей. Потім підвів мавзера й нажав спуск на скроню».

Переміг тваринний, звірячий інстинкт: або ми їх, або вони нас. Зга­давши, як сам Хвильовий вірив у світле комуністичне майбутнє, як брав участь у боях, в революційній перебудові країни, ми розуміємо, що якесь із цих «я»,— власне авторське.

Письменник безжалісно анатомує «я» героя, заглядає у найпо-таємніші, найглухіші закутки душі й виносить це на суд читачів. Навіть інші герої — доктор Тагабат, вартовий, Андрюша — це вірні сторожі його душі, одне з «я».

Пошлемося на думку Л. Ставицької: «Аналізуючи центральний пер­сонаж новели, не можна не відзначити того, що він проектується на по­стать самого Миколи Хвильового. Постріл у скроню матері — це духов­на смерть героя і фізичне самогубство автора — романтика загірної комуни, що втратив віру в революційні ідеали. Ідейний пафос новели — духовна драма її автора». Це ж стверджує і літературознавець М. Жулинський: «Як же так могло трапитись, що та свята мета, заради якої проливалася кров, творилося насильство, починає тьмяніти, набухати кров’ю невинних, чому так сталося, що мати змушена притуляти до згасаючого серця свого блудно­го сина, який заплутався на трагічних дорогах революції, вичерпався мо­рально, зневірився і в розпачі піднімає руку на свою матір Україну, котра породила його і котра прощає йому цей смертний гріх?»

Як бачимо, трагедія героїв твору М. Хвильового близька до трагедії самого автора. Тому новели письменника такі пристрасні, такі хвилюючі й незвичайні. Для сучасного читача — це багатющий матеріал для вивчен­ня не лише історії, а й психології, переконливий урок — не повторювати помилок наших попередників, віддавати перевагу людині, а не ідеї.