В історії світової та європейської філософії важлива роль належить німецькій класичній філософії, яка формувалася на ме­жі XVIII—XIX ст. Вона представлена такими видатними мисли­телями, як І. Кант, Й. Фіхте, Ф. Шеллінг, Ґ. Геґель, Л. Фейєрбах.

Соціально-економічними та історичними передумовами її розвитку були Французька буржуазна революція 1789—1794 рр., промислова революція в Англії та розвиток природознавства. Ні­меччина на той час значно відставала від інших країн в економіч­ному й політичному сенсі. Філософія розвивалася в умовах фео­дального розбрату, буржуазні перетворення здійснювалися дуже повільно. Німецька буржуазія, налякана буржуазними революці­ями, з одного боку, часто йшла на компроміс з феодальним дво­рянством, а з іншого — об’єктивно була зацікавлена в об’єднанні країни, швидкому розвитку буржуазних відносин.

Німецька класична філософія стала вищим досягненням, своє­рідним синтезом філософської думки в світовому масштабі та одночасно останньою формою класичної європейської філософії. Уся попередня філософія, яку можна визначити як філософію ро­зуму й пізнання, знайшла своє логічне завершення в німецькій класичній філософії. Велике значення мали гуманістичні ідеї со­ціального прогресу, свободи та активності людини, розробка проблем пізнання, діалектики та матеріалізму, віра в усемогут­ність науки тощо.

Незважаючи на своєрідність філософських поглядів представ­ників німецької класики (Кант був дуалістом, Фіхте — суб’єктив­ним, Шеллінг і Геґель — об’єктивними ідеалістами, Фейєрбах — матеріалістом), вони створили певну ідейну спільність. У філо­софських системах німецьких мислителів спостерігається зв’язок, навіть наступність. Саме через це їх поєднують в єдиний філо­софський напрям.

При всьому розмаїтті ідей та концепцій, німецьку класику від­різняє низка спільних рис, а саме: 1) розуміння ролі філософії в історії людства та розвитку світової культури; 2) раціоналізм, успад­кований від філософів Нового часу та Просвітництва; 3) критика матеріалізму XVIII ст. за його механіцизм; 4) розробка теорії діа­лектики та діалектичного методу мислення; 5) намагання пере­творити філософію на науку, створити єдину наукову філософію у вигляді цілісної системи наукових дисциплін, ідей, понять і ка­тегорій; 6) розробка загальних методів підходу до проблеми істо­ричного розвитку як єдиного процесу; 7) відродження гуманістич­ного ставлення до людини, ЇЇ активності, свободи та інших цінностей; 8) безпосередня спадкоємність у розвитку філософсь­ких ідей.

Загалом феномен німецької класики створив підґрунтя для ви­окремлення ЇЇ як особливого етапу розвитку новоєвропейської філософії.