Архів позначки: драматург

НОВАТОРСТВО І. КАРПЕНКА-КАРОГО-ДРАМАТУРГА

10 клас, Твори з української літератури, , , , , , , ,

Основні свої твори І. Карпенко-Карий писав у 80-ті роки XIX століття, у той час, коли у суспільстві відбулися глибокі зміни, набули розвитку нові, капіталістичні, відносини. Почалося інтенсивне розшарування суспільства на класи, що дало про себе знати усіма наслідками і в Україні.

Нові явища тогочасного життя в найповнішому і найхарактернішо­му їх вияві Карпенко-Карий зображує у своїх творах дуже переконливо. Не пориваючи з національною театральною традицією (бо ж у центрі так само залишається народне життя й народні типи), він усе ж таки виво­дить українську драматургію з кола хатніх, особистих проблем, головну увагу зосереджуючи на громадських питаннях і настроях, на економіч­ному розвиткові народного життя.

Новий матеріал вимагав нової жанрової форми. Карпенко-Карий звертається до жанру «серйозної комедії», збагативши не тільки ідейно-тематичну, а й жанрову палітру української драматургії.

Нові соціальні типи зображені драматургом у таких п’єсах, як «Бур­лака», «Сто тисяч», «Хазяїн». Усі вони представляють яскравий тип «ха­зяїна». Старшина Михайло Михайлович, Михайло Окунь і сам Пузир — то різні обличчя многоликого глитая, типи нових господарів, які відпо­відно до свого капіталу знаходяться на тому чи іншому щаблі соціальної драбини. Але якщо перші два тільки ступили на стежку наживи, а Калит­ка орудує тисячами, хоч і не вийшов ще з мужицької «лінії», то Пузир володіє великою капіталістичною машиною із сотнями найманих робіт­ників. Постаті новоявлених пузирів і калиток змальовані автором у всій оголеності їх «комерчеських» інтересів, життєвих намірів та дій.

Найдосконаліше процеси наступу капіталізму на село, його могутню і руйнівну силу зображено в «серйозній комедії» «Хазяїн». Основним об’єктом зображення послужило «хазяйське колесо» мільйонера Пузи­ря, яке «одних даве, а другі проскакують». Воно охоплює всю систему тогочасного капіталістичного хазяйства. У його круговерть підхоплені і хазяї, господарі життя, і їхні підручні, і чесні дурні, що не можуть прижитися в царстві хижаків, і «дешеві робітники», що врешті-решт про­бують, хоч і марно, боротися з непереможним наступом капіталу.

Автор простежує весь механізм цього «колеса», закони, логіку й філо­софію життя тих, хто його обертає. У цьому світі все продається, навіть інтереси ближнього. Для Пузиря немає «ні сорому, ні честі», він непере­бірливий у засобах досягнення наживи — «аби бариш, то все можна!» Єдине, що може протистояти йому, — то це така ж «дика, страшенна сила».

За такими ж законами і мораллю живуть і підручні Пузиря. «З усього. треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть, тягни!» — такий девіз їхнього існування. У суспільстві експлуатації та на­живи така поведінка не лише виправдовувалася, а й узаконювалася. Та, звісно, лише щодо «хазяїв», господарів життя. Такої оголеної соціальної критики й такого гострого викривального пафосу до Карпенка-Карого українська драматургія не знала.

Новаторськими були і авторські висновки до зображеного в драмі. Вони звучали не прямо, а опосередковано, через систему характеристик та сюжетних ситуацій. Ці висновки прийнятні й для сьогоднішнього дня, настільки повно аналізує автор процеси, зображені в п’єсі.

Новаторство Карпенка-Карого доповнюється і новизною форми. Це «серйозна комедія», яка характеризувалась відсутністю розважальних сце­нічних трюків, клоунади. Комізм образів і ситуацій досягається за допо­могою слова. У центрі уваги — не дія, а думка, передана в діалозі, розмові чи окремій репліці. Для драми попереднього часу це було незвичним.

Новаторство Карпенка-Карого виявилось у тому, що він топтав свою стежку в літературі, першим виступивши за межі усталеного шаблону.

Олексій Коломієць (1919-1994)

Біографії письменників, , ,

Драматург Олексій Федотович Коломієць народився 17 березня 1919 року в селі Харківцях Лохвицького району на Полтавщині в селянській родині.
Навчався на робітфаці при Харківському інституті радянської торгівлі, а з 1938 по 1941 рік — у Харківському університеті. Фронтовик. З 1950 по 1953 рік працював головним редактором газети «Молодь України», з 1953 по 1960 — завідуючим відділом журналу «Зміна». Перша книжка — збірка оповідань «Біла криниця» — вийшла друком 1960 року. Однак популярність О. Коломієць здобув як драматург.
Перша п’єса О. Коломійця «Фараони» (1961), яка спиралася на українські традиції травестійної драми, на тлі одноманітних «колгоспних комедій» 50 —60-х років одразу почала сприйматися як твір новаторський, засвідчивши небуденний талант драматурга. Невдовзі з’явилися п’єси «Чебрець пахне сонцем» (1963), «Планета Сперанта» («Планета Сподівань») (1966), «Келих вина для адвоката» (1969), «Горлиця» (1970), «Перший гріх» (1971), «За дев’ятим порогом» (1972), «Срібна павутина» (1977), «Камінь русина» (1982), «Санітарний день» (1983), «Злива» (1985), «Святі грішниці» (1989) та інші. За романтичну дилогію «Голубі олені» (1973) і «Кравцов» (1975) О. Коломієць був удостоєний Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1977). Новаторською у розкритті теми праці стала п’єса «Дикий Ангел» (1979), у якій драматург звертався до конкретних потреб людини, вдаючись до поглибленого психологічного аналізу складної особистості.
Помер О. Коломієць 23 листопада 1994 року. Похований у селі Харківцях.

Іван Кочерга (1881-1952)

Біографії письменників, , , , , , ,

Іван Антонович Кочерга народився 6 жовтня 1881 року в містечку Носівка на Чернігівщині в сім’ї службовця залізничного транспорту. Учився в Чернігівській гімназії. Закінчив 1903 року юридичний факультет Київського університету. Творчу діяльність розпочав 1904 року як театральний критик. Перший художній твір — драматична казка «Пісня в келиху» (1910, рос. мовою), в якій зображено епізод з історії німецького середньовічного міста. П’єса «Дівчина з мишкою» у 1914 — 1915 роках з успіхом йшла в театрах Петербурга, Москви, Києва, Житомира, була екранізована.
Першою п’єсою, написаною українською мовою, стала комедія «Фея гіркого мигдалю» (1926), дія якої пов’язана з минулим славного Ніжинського ліцею. Історичній тематиці присвячені також п’єси І. Кочерги «Алмазне жорно» (1927) та «Свіччине весілля» («Пісня про Свічку», 1930).
Популярність драматургові принесла п’єса «Майстри часу» (1933). Спершу І. Кочерга подав її на розгляд українського репеткому, але п’єсу було відхилено. Драматург переклав її російською мовою і під назвою «Часовщик и курица» надіслав на Всесоюзний конкурс до Москви, де вона і була відзначена третьою премією. Після цього і в Спілці радянських письменників України наперебій заговорили про небуденний талант І. Кочерги та визнали за ним першорядне місце в українській радянській драматургії.
Пізніше І. Кочерга писав п’єси на сучасну тематику, але вони важко давалися драматургу й не мали великого успіху.
З початком війни І. Кочерга живе в Уфі в евакуації, де редагує газету «Література і мистецтво» та працює в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР.
Справжнім творчим досягненням І. Кочерги стала драматична поема «Ярослав Мудрий» (уперше опублікована в журналі «Українська література», 1944, № 12; 2-а редакція — 1946). У цій п’єсі універсальні, загальнолюдські проблеми осмислюються в контексті проблем, які постали перед нашим народом у період завершення Великої Вітчизняної війни й відродження країни. Вперше п’єса була поставлена 1946 року на сцені Харківського українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка. «Ярослав Мудрий» був відзначений Сталінською премією 1947 року. Останній визначний твір І. Кочерги — поема «Пророк» (1948, опублікована 1961) присвячена Т. Шевченку. І. Кочерга був також автором наукових статей із теорії драматургії («Драматичний елемент у творчості Т. Г. Шевченка», «Тема патріотизму і боротьба за свободу Вітчизни в драматургії» та ін.).
Помер І. Кочерга 22 грудня 1952 року.
Як митець І. Кочерга сформувався під впливом символізму, тому в кожній його п’єсі обігруються певні символи. Основним конструктивним принципом п’єс І. Кочерги є взаємодія закладених в тексті певних символічних кодів із центральним символом твору (світло — «Свіччине весілля», закон — «Ярослав Мудрий»).