Архів позначки: Андрій Малишко

МАТЕРІ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ… (За творчістю українських поетів і письменників)

7 клас, Твори з української літератури, , , , , , ,

Кожному з нас дорогу в цей світ дала найдорожча людина. Хто що-дня проводжає нас до школи, зігріваючи нашу путь ласкавим поглядом? Хто переживає за наші успіхи й поразки більше, ніж за свої? Хто любить нас не за досягнення й результати, а за те, що ми є? Мама.

Найніжніше в світі слово. Найрідніша в світі людина. До теми мате­ринства звертались чи не всі письменники і поети різних часів і народів. Загадка материнської любові притягує до себе все нових і нових митців. «Сива ластівка», «чаєчка-небога», «моя босонога Ярославна», «мамо-голубка» — перелік поетичних образів матері нескінченний. Мені надзви­чайно подобається «Пісня про рушник» Андрія Малишка. Слухаю її, і в уяві постають невтомні руки матері-трудівниці, яка завжди пильнує своїх діточок, і її безсонні ночі, і цілоденна праця. Визнанням ролі матері в житті людському, справжньою сповіддю і подякою звучать рядки вірша В. Підпалого «Матері»:

Ти все дала

й нічого не взяла:

ні крихти хліба,

ні спасибі навіть.

Все те, що мав, і те, що в мене є,

що від людей, що від землі святої,

що радістю в рядок моїх встає,

передане в моє життя тобою…

Кажуть, що матерів не вибирають. Та коли б і трапилась така фанта­стична нагода, з-поміж тисяч найкращих матусь кожен вибрав би для себе свою єдину, рідну, неповторну. І ми повинні бути свідомими того, що не­семо відповідальність в майбутньому за своїх матерів. Аби не сивіли вони завчасно від горя, не залягали на рідному обличчі зморшки печалі й гірко­ти, а якомога частіше сяяла лагідна, щаслива посмішка.

Андрій Малишко (1912-1970)

Біографії письменників, , , , , , , , ,

Андрій Самійлович Малишко народився 2 (15) листопада 1912 року в селі Обухові Київської області в родині шевця. 1932 року закінчив Київський інститут народної освіти. Деякий час вчителював, працював у газетах «Комсомолець України», «Літературній газеті», журналі «Молодий більшовик». Друкуватися почав з 1930 року. У другій половині 30-х — на початку 40-х років вийшли друком збірки А. Малишка «Батьківщина» (1936), «Лірика» (1938), «З книги життя» (1938), «Народження синів» (1939), «Жайворонки» (1940), «Листи червоноармійця Опанаса Байди» (1940). Пізніше ним були створені поеми «Ярина» (1938), «Кармалюк» (1940), «Дума про козака Данила» (1940). Під час Великої Вітчизняної війни А. Малишко був кореспондентом газет «Красная армия», «За Радянську Україну!», «За честь Батьківщини». У 1944- 1947 роках — відповідальним редактором журналу «Дніпро». Окрім нарисів, репортажів, відозв у пресі, поет видав збірки «Україно моя!» (1942), «Слово о полку» (1943), «Битва» (1943), «Полонянка» (1944), «Ярославна» (1946). За поему «Прометей» (1946) та збірку «Лірика» (1947) А. Малишко був удостоєний Сталінської премії (1947).
Наступний етап літературної творчості А. Малишка — це півтора повоєнних десятиліття, коли вийшли збірки «Весняна книга» (1949), «За синім морем» (1950; Сталінська премія, 1951), «Дарунки вождю» (1952), «Книга братів» (1954), «Що записано мною» (1956), «Серце моєї матері» (1959). їхня художньо-естетична вартість нерівнозначна. Мажорно-радісна тональність багатьох віршів поета (особливо у збірці «Весняна книга»), романтична піднесеність стилю не відповідали реальній атмосфері повоєнної дійсності — важкого періоду в житті народу, особливо селянства, якому поет присвятив чимало поезій.
Певна заданість ідейно-змістової основи творів спричинила й до збіднення засобів художньої виразності. І лише наприкінці 50-х років творчість А. Малишка звільняється від поверховості, загальників, псевдопатетики.
У 60-ті роки поетичний талант А. Малишка реалізувався більш повно і різнобічно. Він опублікував книжки «Полудень віку» (1960), «Листи на світанні» (1961), «Прозорість» (1962), «Далекі орбіти» (1962; Державна премія України ім. Т. Г. Шевченка, 1964), «Дорога під яворами» (1964; Державна премія СРСР, 1969), «Рута» (1966), «Серпень душі моєї» (1970) та ін. На слова А. Малишка композиторами П. Майбородою, Л. Ревуцьким, О. Білашем та іншими створено багато пісень («Київський вальс», «Пісня про рушник», «Стежина», «Вчителька» та ін.). Попри надмірну заідеологізованість, характерними рисами лірики А. Малишка є народні етико-естетичні уявлення, народні форми вираження їх і принципи творення цих форм.
Помер А. Малишко 17 лютого 1970 року в місті Києві. Похований на Байковому цвинтарі.

“Рiдна мати моя” (за поезiєю Андрiя Малишка)

Твори з української літератури, , ,

“Рiдна мати моя” (за поезiєю Андрiя Малишка)

Я довго добирав слова, якими б можна було розпочати цей твiр. Слова, якi б вiдбивали те почуття, що сповнює моє серце, що є джерелом моїх кращих вчинкiв i що часто примушує вимогливiше ставитися до себе. Це почуття – безмiрна, трепетна, свята любов до матерi. I як же я захотiв, щоб мене зрозумiли, повiрили, прийняли серцем те, що я напишу про свою неньку!

Тодi я звернувся до збiрок А. Малишка, бо знав, що знайду пiдтримку своїм почуттям у його поезiях. Спочатку я навмисне вибирав вiршi, присвяченi матерi, потiм читав вже все пiдряд. I врештi вiдчув, як зливаються нашi з ним синовнi почуття, як поетовi слова любовi до матерi вiдгукуються у моєму серцi. Це його очима я бачив “незрадливу материнську ласкаву усмiшку”. Це вiн зворушив у моїй пам’ятi, як матуся

Колисала їх, бавила, мала щоночi мороки,
У турботi, у забавцi. Хто ще згадає об тiм?
(“Мати”)

Це Андрiй Малишко у вiршi “Мати моя полотна наткала” пiдказує менi хвилюючi слова:

Мамо, матусю, я ж ваша сторiночка,
Може, вам пити, може, вам їсти?
Мамо, матусю, я ж ваше вiстря.
Може, вам серця хто перев’ялив?
Нi, не скаржиться, посмiхається.

У вiршi “Материнське” Малишко, вдаючись до порiвняння “як синя птиця. Мати моя, мати…”, дивується:

Та де ж ти брала незвичайне слово
I спокою цiлюще джерело?

А от, як довгоочiкуване вiдкриття, i тi слова, якi вказують шлях до людського щастя:

Тiльки вiзьму вашу ласку i душу,
Може, вiд того я стану щасливим
(“Мамо, я хочу поговорити з вами”).

Ось воно, зерно iстини, – материнська душа як джерело щастя кожної людини. Це – її серце, її голос, її посмiшка, її руки, її очi. Я навiть не уявляю, що у когось вони кращi, нiж у моєї матусi, вони – єдинi й неповторнi. З першого дня життя завжди поруч зi мною б’ється мамине серце, її руки кожної митi напоготовi допомогти менi, пiдтримати, захистити. Її очi пильнують за кожним моїм кроком, аби запобiгти бiдi. Її усмiшка такою радiстю сповнює серце, що, здається, на свiтi iснує тiльки щастя!

Моє серце, розтривожене поезiєю, огортається такою хвилею любовi до мами, що перехоплює подих: хочеться бути кращим, чистiшим, бiльш нiжним з усiма. Таке чудо творить з нами любов до матусi…

Мила моя, найкраща! Я люблю твої очi, твiй подих, твоє серце. Менi соромно, що так часто я примушував тебе хвилюватися i навiть страждати через мої нерозсудливi вчинки. Менi, сьогоднi вже такому великому, хочеться захистити тебе, маленьку i слабку, розважити у хвилини смутку, подарувати радiсть. Як жаль, що не так часто це вдається!

Але я буду намагатися, рiдна моя! Я хочу, щоб тобi було гарно, щоб ти пишалася мною i щоб твоя свята душа була за мене спокiйна. У своєму вiршi “Мати моя, мати дорога” Малишко пише:

…Хай не завiє твоїх стежок,
Що синовi в серце йдуть.

Я дуже хочу, щоб цi стежки не обривалися, не заростали i не забувалися нiколи, бо на них, як у Малишковiй “Пiснi про рушник”, що простелився, “наче доля”, живе “твоя материнська любов”.